rozmowy UPA - AK




Євген Штендера
ШУКАННЯ СПІЛЬНИЙ ШЛЯХІВ: ПОЛЬСЬКЕ І УКРАЇНСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ В РОКАХ 1945-1947

СПІВПРАЦЯ МІЖ УКРАЇНСЬКИМ І ПОЛЬСЬКИМ ВИЗВОЛЬНИМИ РУХАМИ - УПА Й ВІН

Метою цього нарису є дати історичний огляд співпраці українського визвольного руху - УПА /Української Повстанської Армії/ і її польського віповідника- ВіН /Вольносць і Незавіслосьць/ в комуністичній Польщі. Починаючи з весни 1945 р. обі ці організації співпрацювали до зими 1947 р., коли ВіН_почав демобілізацію. Ці добросусідські відносини були яскравим контрастом до попередньої ворожнечі й боротьби між цими двома визвольними рухами. Хоч не прийшло до формального союзу між керівництвами обох цих рухів, спільні контакти в 1945-1947 були успішною спробою мирно розв'язати існуючі непорозуміння, шукати вдаємозрозуміння й гармонійного співжиття.

Я постараюся проаналізувати різні аспекти співпраці обох рухів у політичній, військовій та інших ділянках і дати загальний огляд місцевих контактів між обома рухами в різних повітах вздовж українсько-польської границі. Хоч деякі історики в Польщі вже опублікували ніби джерельні огляди про ці справи, їхні праці написані тенденційно й повні офіційних наклепів на оба рухи з часу війни, з метою представити в якнайгіршому світлі так УПА як ВіН. Поза Польщею появилася на цю тему лише радше популярні статті чи спогади. Автор цього нарису має намір дати об'єктивний огляд, базований на досі ще не опублікованих документах і на вже опублікованих дослідах. Вони будуть доповнені його власними спостереженнями, коли він як старшина УПА мав пряме відношення чи брав участь у деяких контактах між обома організаціями.

Правдиві прізвища підпільних діячів буду подавати лише тоді, коли вони були названі в комуністичних публікаціях і коли є певність що вони не будуть переслідувані.

Несподіване доручення

З польським питанням я зустрівся безпосереднє в грудні 1944 р. Я працював тоді у військовій адміністрації УПА у північній частині Львівської области, яка межувала з новими кордонами сучасної Польщі. Радянсько-німецький фронт стояв тоді на р. Висла. На початку грудня викликав мене на зустріч к-р Львівської Військової Округи УПА полк. Вороний до с. Ордова в Радехівському р-ні. На цій зустрічі я дістав доручення перейти польсько-радянський кордон у Любачівський повіт, де я мав зв'язатися з курінним УПА Іваном Шпонтаком /"Залізняком"/. Одним з найважливіших завдань цієї місії було передати інструкції ГК УПА про наладнання добрих взаємин з польськими самостійниками.

Скоріше ніж говорити про цю місію, я повинен дати характеристику загальної ситуації. Коли 1944 р. створено новий кордон між СРСР і Польщею, у Польщі залишилася вздовж пограниччя вузька смуга земель з українською більшістю. На цій території ще з часів німецької окупації діяли відділи УПА, що й далі підлягали вищим командам УПА на сусідних теренах в Українській РСР.

Крім полк. "Вороного" на зустрічі були керівник Львівської области "Золотар" (Дмитро Слюзар) і окружний ОУН на північну Львівщину - "Бурий"(Яків Притулко). Сьогодні я можу відтворити лише загальний зміст розмови. Всі вони вважали, що союз з польськими самостійниками важливий не тільки з уваги на сучасну ситуацію, але передусім для майбутнього, для спільної оборони перед російським імперіялізмом. Такий союз уважали_актуальною справою. Спірна справа кордонів між українцяьи і поляками тепер автоматично відпадає, бо Польща була окупована совєтськими військами так як і Україна. З енергічної совєтизації Польщі можна зробити висновок, що Росія і не думає забратися з Польщі в майбутньому. А від західних аліянтів теж не можна сподіватися війни з СРСР за Польщу. Отже так українців як і поляків чекає затяжна боротьба за свободу. Найбільше на цю тему говорив "Золотар".

Він теж поінформував мене докладніше про польсько-українські контакти в Галичині. Ще за німецької окупації прийшло тут до підписання співпраці з АК, але через воєнні дії вона розвинулася щойно пізніше. Однак вона тут не має більшого значення, бо відділи АК були або роззброєні більшовиками або самоліквідувалися. Проте польське підпілля діяло там далі і на базі старих контактів розвинулася співпраця з УПА. Польські представники поінформували, що командування АК має намір заключити союз з УПА. Однак з огляду на безпеку, зустрічі з представниками обох сторін повинні відбутися на території Польщі. Згідно з їх інформаціями, командування АК видало вже зарядження своїм командам на українському пограниччі нав'язати контакти і співпрацю з відділами УПА. Отже відділи УПА в Польщі також дістали доручення шукати контактів з АК, на яких мали заключати перемир'я і співпрацю на льокальній базі, залишаючи вирішення важливих питань вищим керівництвам. Не було певности, чи ці доручення дійшли до Любачівського куреня УПА під командою Івана Шпонтака /"Залізняка"/. Моїм завданням було доручити ці доручення. Рівночасно я одержав копії листівок і закликів до польського населення і самостійників, у яких українські повстанці закликали до спільної боротьби за волю.

Львівські контакти

Про ці польсько-українські контакти під совєтською окупацією мені не вдалося зібрати докладніших даних, крім згадок в українських підпільних публікаціях. Зате більше відомо про контакти і переговори, які велися між представниками Проводу ОУН з українського боку і Командою АК обшару Львів та делеґатурою польського уряду за часів німецької окупації. З українського боку в них брали участь о. д-р Іван Гриньох, Михайло Степаняк, Євген Врецьона, Зеновій Матла, Мирослав Прокоп, Василь Охримович 2 і ще інші незнані представники . З польського боку граф Петро Дунін Борковський, кол. Львівський воєвода, ген. К.Савіцький, к-р АК Львівського обшару, Й. Гнатовський, делеґат польського уряду й інші. Як мене інформував один з учасників, д-р М. Прокоп, ці зустрічі відбувалися час від часу за німецької окупації й учасники поодиноких зустрічей мінялися так з українського як і польського боку.

Ці переговори пожвавилися наприкінці літа 1943 р., після появи "Відозви до Народу Українського" польської Краєвої Репрезентації Політичної. Тоді вже стало відомо, що Сталін готує комуністичний уряд для Польщі і польські офіційні чинники були склонні шукати якогось порозуміння з українцями. Крім того, обі сторони були зацікавлені ліквідувати польсько-український конфлікт. В наслідок цих переговорів у жовтні 1943 р. обі сторони погодилися видати відозви і заклики, що мали на меті злагіднити польсько-український конфлікт. Це мав бути, вступний крок до дальших договорень.

Кілька місяців пізніше, 10 лютого 1944 обі сторони узгіднили підписали принципи порозуміння і співпраці, які були оформлені в окремому документі під заголовком "Протокол" 4. Друга точка "Протоколу" стверджує, що українців репрезентує ОУН, а польську сторону Звйонзек Валькі Збройней /тодішня назва АК/, і що обі делегації уповноважені у всіх питаннях політичного і мілітарного характеру". Цей документ оцінює у 20 точках тодішню військово-політичну ситуацію в світі, деклярує спільні інтереси та взаємне ставлення до себе договірних сторін і устійнює умови співпраці між ним в політичній та військовій ділянках. З огляду на те, то не зберігся подібний документ з пізнішого часу, подаю тут скондензований переклад головних точок цього документу, бо в них сформульовані важливіші питання польсько-української співпраці також в пізнішому часі.

(іv) Тhе two sides recognize the need for a peaceful resolution of Polish-Ukrainian problems and base their goal on the principle of national self-determination set forth in the Atlantik Charter.

(v) Both sides agree that the existense of the two inependent countries is to the benefit of both nations and that this is the only guarantee for a continuing existense and lasting coexistense of the two nations.

(vii) The Polish side, acknowledging the necessary balance provided by an independent Ukrainiane state, recognizes an agrees with the present struggle for a free Ukraine. It regards this struggle to be an issue of international significanse.

(viii) Both sides confirm that they face common enemies in their battle for national ideals and for independence.

(xi) Both sides make it binding upon themselves to exchange official declarations on the recognition of, an respect for, each others fight for independence and also declare to uphold the policy of non-encroachment on land belonging to either nation.

(xii) Both sides agree to delineate their spheres of influence and areas of activity during the struggle for independence until a border has been established. Both sides agree to share future plans during their for independence struggle.

(xiii) The Polish side declares the willingness of the Polish government to recognize the highest Ukrainian representation, either in Ukraine or in exile, as the interim spokesman an representative of the will an desire of the Ukrainian people until the formation of a Ukrainian government. It stresses furthermore, the immediate need for a irect liaison between the Ukrainian representation and Polish government.

(xv) Both sides agree to cease hostile propaganda activity, both internally and externally, and to stop any activity ill-disposed towards the independence struggle of the nation.

(xvi) Both sides concur that tension and acts of mutual aggression characterize current Polish-Ukrainian relations; that this situation is detrimental to both sides and that all efforts must be turned to eliminate all signs of hostilities, in order to arrive at state of peaceful co-existence. 5

Цей документ був важливим кроком уперед у напрямі взаємозрозуння і співпраці. Важливі компроміси були зроблені перед усім з польського боку, коли брати під увагу етнічний націоналізм і дотогочасне ставлення до українців і української проблеми польських урядових кіл. Перед усім відсунено в майбутнє вирішення справи кордонів між Польщею та Україною, визнано потребу української держави й українців за рівнорядних політичних партнерів. Також точки про політичну і військову співпраці сформульовані в дусі рівноправности й пошанування прав обох сторін. Протокол цей, однак, не вродив негайного перемир'я і співпраці, а узалежнював їх від заключення формального договору /параграф 17/. Згідно з Іваном Кедроном-Рудницьким, цей договір був пересланий польському урядові у Лондоні, але уряд його не ратіфікував.

Слідуюча зустріч відбулася між трьома українськими представниками і представником делеґатури уряду Й. Ґнатовським та ще чотирьом польськими представниками. А.Б.Щесняк і В.3.Шота подають декілька деталів цієї зустрічі на підставі звіту Й. Гнатовського "Звідомлення з другого виїзду до Львова" 7. Зустріч відбувалася не в такій дружній атмосфері, як цього можна було очікувати після підписання лютневого протоколу. Напр., вони цитують такі заяви Й. Ґнатовського: "Польський нарід критично оцінює можливість повстання вільної України, тому що змагання за самостійність на більшому просторі України мізерні" і "Ми не думаємо, що шлях до незалежности повинен бути позначений польською кров'ю". На зустрічі обговорено українську пропозицію про дальші пепеговори "на невтральному терені і арбітраж невтрального чинника", але її визнано за нереальну, бо невтрального арбітра й терену доступного для обох сторін не було. Зустріч не посунула справи вперед, лише українські представники були запрошені на ревізиту до Варшави. За твердженням Шоти і Щесняка дальші переговори між обома партнерами були перервані у цій стадії. 8 Це виглядає правдоподібним, бо обі сторони тоді горячково готували свої організації до приходу совєтської армії. Діячі ОУН були крім того зайняті консолідаційною акцією, бо підготовлявся з'їзд Української Головної Визвольної Ради. Як головну причину мертвої точки переговорів Щесняк і Шота подають таке:

"Польський уряд у Лондоні і його Делеґатура у Польщі не визнавала права українців і білорусів до самовизначення і вважали, що вони зможуть при помочі західних аліянтів привернути територіяльне статус статус кво анте на сході". 10

Таким чином договорення у Львові не поправили значно відносин і навіть не припинили збройного конфлікту. Може навпаки. "Офензива" АК на пограниччі, особливо в Грубешівському повіті і реалізація оперативного пляну АК "Бужа" на українських етнічних землях посилила боротьбу між УПА і АК на цих теренах. Напр., 27 Волинська дивізія АК почала офензивні операції, щоб "поширити свою базу" 11. Між надрукованими документами "Армія Крайова в Документах" 12 немає згадок про лютневі договорювання і зі змісту різних документів, які стосуються українського питання не випливає, що лютневі постанови були брані під увагу в політичній і міліарній дії. Подібне можна сказати про українське підпілля з тим однак, що воно постійно деклярувало позитивне ставлення до польських самостійників і до потреби польсько-української кооперації. Ситуація змінилася щойно після зміни окупантів, з німецького на совєтського.

Нав'язання співпраці в Любачівському дистрикті.

На український Йордан, 19 січня 1945 р. я перейшов кордон між Українською РСР і Польщею б. м. Угнова, Томашівського повіту. Разом зі мною переходив теж "Ярич", шеф господарського відділу Львівської В.О. УПА. На польському боці була ще "вільна Україна". Не відчувалося великого поліційного тиску, села були заможні. З Міліцією Обивательською /МО/, польською комуністичною поліцією, існував неписаний договір про взаємотолеранцію. Більші поліційні частини з Томашева чи совєтські пограничники появлялись на українських селах досить рідко. Без порівняння важча ситуація була далі на захід, в Любачівському повіті. Там понад чотири місяці кватирували совєтські вояки, ціла армія, 3 чи 4 корпуси, - яка реорганізувалася і була резервою фронту, що проходив тоді по лінії Висли. Перебування армії дозволило совєтам закріпитися на границі і створити сильні польську комуністичну адміністрацію і поліційну організацію. На кожні три села була станиця МО, силою 40-60 чоловік. Крім них в Любачеві бува гарнізон військ УБП /Уженду Безпеченьства. Публічнего/, КВБ /Корпусу Внутрішних Військ/ і совєтського МВД, яке керувало совєтизацією повіту. Всі ці сили безкарно діяли по українських селах, бо відділи УПА не відважувалися серед зими починати значні акції. Матеріяльний добробут українських селян був знижений надмірними реквізиціями харчів, чи й прямими грабунками. Велика кількість чоловічого населення була арештована або скривалася. Наша підпільна мережа мала великі втрати і була слабо пов'язана в організаційну цілість.

З курінним Іваном Шпонтаком /"Залізняком"/ ми зустрілися в Білгорайській пущі, на північ від с. Люблинець. Його курінь мав тоді дві сотні /б. 180 вояків кожна/, які з весною розрослися до 5 менших сотень по 136 вояків. Він погоджувався на потребу співпраці з АК, але не вірив, що польські партнери є на це схильні. Він оповів про такий випадок:

На Різдво, 8 січня, мала вже відбутися перша зустріч з АК на хуторі Телепи, десь недалеко місця, де ми розмовляли. З нашого боку вибралася на зустріч тричленна делегація з охороною і закватирувала недалеко місця зустрічі. Вранці на неї наскочила чота МВД, що ще з ночі чатувала в околиці. Нашим на поміч прийшов відділ УПА і розбив більшовиків, але згинули теж наші делеґати. Було підозріння, що це була організована провокація. На весні ми дістали вияснення, що "всипа" була результатом деконспірації серед АК і винних покарано (польська делеґація була теж в небезпеці). Мені не відомо, чи з нашого боку провірювали цю справу. Сот. І. Шпонтак радив, щоб з ініціятивою зачекати до весни. Тепер нас уважають розбитими і навряд чи захочуть з нами говорити. Подібної думки були теж інші діячі підпілля.

Ми таки не тратили надії, що нам вдасться порозумітися. Ми надрукували багато листівок і закликів, до поляків, в яких закликали їх до спільної боротьби з комуністичною Росією. Також вояків УПА і підпілля підготовлено до подібної усної пропаганди. Були видані теж різні зарядження, які мали на меті злагіднити польсько-українські відносини.

Тим часом події дальше розвивалися на нашу некористь. Тому що українське населення не хотіло виїздити до СРСР, комуністи рішилися на криваву паціфікацію, щоб зламати спротив. Поліційні частини з Любачева наприкінці зими спалили майже цілковито такі села: Гораєць, Люблинець Новий, Люблинець Старий, Кобилниця Волоська і Кобилниця Руська. Серед селян були десятки розстріляних, ранених і побитих. Найбільші жертви були в Горайці - 135 вбитими. 12 Паціфікацію ведено під гаслом: "Виїжджайте на Україну".

Проте ми використали зиму на реорганізацію підпільної адміністрації. Тоді прийшло з Ярославщини більше освічених людей, які скріпили надрайоновий провід, що функціонував досить справно. Саме почалась весна, як розчленовані на менші групи відділи УПА вдарили однієї ночі на 12 станиць МО і більшість їх розгромила. Решта поліції схоронилися до Ярослава, а з Любачівщини - в Любачеві і в прилеглих містечках Чесанові й Олешичах. Запанувала паніка, бо кружляли вістки, що з України прийшли більші сили УПА.

Наприкінці квітня до УПА зголосився польський священик і повідомив, що АК хоче переговорювати з УПА. Він пропонував бути закладником разом зі своїм сотрудником, щоб ми не боялися провокації. Ми прийняли запрошення й виделегували на переговори "Корнійчука" (псевдонім), організаційного референта округи в асисті підстаршини УПА. Перша зустріч мала бути інформаційна, але вона мала уповноваження заключити негайне льокальне перемир'я і договорюватися про льокальну співпрацю. Вони мали виступати від імені місцевої команди УПА, але мали теж заявити, що ГК УПА зацікавлена нав'язати співпрацю і добрі відносини з ГК АК.

Мої інформації про цю й дальші перші зустрічі в Любачівщині доповняю і порівнюю з описом Щесняка і Шоти, зробленим на підставі звіту польського делеґата зустрічі пор. "Малого", коменданта АК Нароль. Згоду на зустріч дав шеф інспекторату АК Замостя Маріян Ґолембйовський /"Стер"/ з ціллю "вивідати опінію і добру волю" і підготовити зустріч на вищому щаблі. Це дещо відбігає від правди, бо вже на цій першій зустрічі польські представники запропонували перемир'я і співпрацю на цілому українсько-польському пограничі. Щесняк і Шота пишуть про одну зустріч, 2 травня 1945 р. Тим часом, тоді були дві зустрічі десь у віддалі одного тижня, одна від другої на яких опрацьовано й прийнято програму співпраці. Після цих зустрічей вже було більше контактів для нав'язання конкретної співпраці.

Пор. "Малий" додав в звіті таку заяву "Корнійчука": "Українцям залежить на нав'язанні співпраці. Питання границь вони вважають тимчасово неактуальне, а можливо - воно буде взагалі неактуальне. Найважливіше завдання під сучасну хвилю рятувати український і польський народи перед фізичною загладою. Українці хочуть, щоб Польща відіграла домінуючу ролю серед слов'янських народів, але щоб була збережена свобода українського народу". 14 Щесняк і Шота не подають плятформи осягненого порозуміння, тільки реферують, як її запропонувала українська делегація:

"Вихідним пунктом повинно бути перемир'я і взаємна допомога в боротьбі з "більшовизмом". Найважніші проблеми до розв'язання ... взаємний перехід відділів у район сусідів у випадках переслідування, допомога апровізаційна на чужому терені, охорона населення, анулювання претенсій населення в ділі матеріяльних страт, спільне протидіяння "бандитизмові", боротьба проти шпіонажу, виміна інформації військової розвідки та виміна підпільний видань". 15

На ділі плятформа співпраці була вислідом пропозицій з обох сторін. У повищім переліку не згадано, що територіяльним розмежуванням сферів впливів договірних сторін визнано статус кво, тобто, що УПА залишається господарем на опанованій нею території, а АК - на польській території. Також не згадано, що обидві сторони зобов'язалися плекати серед своїх кадрів і населення атмосферу дружби і співпраці і що вони мають намір заключити формальний союз. 16 Устійнено також гасла і сигнали для оперуючих у терені відділів, які були важні до кінця травня. Крім цього, устійнено контакти для нав'язання співпраці в Ярославському і Томашівському повітах. Переговори велися в часі, коли МВД і УБП у Любачеві розгорнули слідство серед урядовців і МО, щоб очистити адміністрацію від впливів АК / МО було майже цілковито контрольоване через АК /. Стався тоді такий інцидент. МВД вислало МО наказ їхати на якусь акцію проти УПА. Комендант МО відмовився, мотивуючи це тим, що це не належить до завдань міліції. Коли МВД хотіло перевести арешти серед МО, дійшло до стрілянини. На бік міліції перейшли теж частини ВП. Над вечір більшовики дістали допомогу від погранвійськ. Поляки втримали бій до вечора, а вночі відступили до лісу. До них долучилися відділи МО з Чесанова і Олешич, що теж боялися арештів. Так постав батальйон АК, якому ми відступили частину лісу біля с. Дахнова, а опісля він перенісся в Білгорайську пущу. Наш делеґат "Корнійчук" робив перегляд цього батальйону.

Заключення співпраці відразу принесло великі користи. Передусім прийшло до відпруження і нормалізації відносин між українським та польським населенням. Українським селянам таки повернено частину худоби й іншого майна, яке скоріше було в них реквізоване урядовими чинниками і дароване чи дешево продане польським селянам. Загальмувалося теж виселення українців, бо комуністичний апарат мав "важливіші" турботи.

Для УПА траплявся тоді ще один "союзник". Начальник з ґарнізону МВД з Любачева /майор/, написав листа до команди УПА, в якому пропонував переговори для спільної боротьби "з польською реакцією". Лист лишився без відповіді. Згадую про це тому, бо це єдиний відомий мені випадок, що майор МВД в офіційному листі називав УПА "революціонерами".

Спроби переговорів "на вищому щаблі"

Переговори на вищому щаблі перебрав у свої руки Ярослав Старух /"Стяг"/, діяч ОУН і уповноважений УГВР, який у квітні або на початку травня 1945р. перейшов з іншими діячами підпілля кордон і перебував на пограниччі Любачівського та Томашівського повітів. Він широкі повновласті від УГВР і мав очолити краєвий провід твореної тоді окремої провінції українського підпілля під Польщею, яку названо Закерзонський край. Він мав також уповноваження УГВР заключити льокальну співпрацю з польським підпіллям вздовж українсько-польського пограниччя.

В тому часі відділи УПА Закерзоння були зорганізовані в окрему військову округу "Сян" на чолі з Мирославом Онишкевичем /псевд. "Орест", "Олег", "Білий" і інші/. ВО УПА "Сян" поділялася на три тактичні відтинки: Лемківський /"Лемко"/ - від м.Криниці на заході до р.Сян, Посянський /"Бастіон"/ - від Сяну до с.Угнова і Холмський /"Данилів"/, який охоплював на півдні неповні Грубешівський і Томашівський повіти, а на півночі - частини Володарського і Біла Підляська повітів. Адміністрація терену була розбудована на базі підпільної мережі ОУН, що залишила цю назву, не зважаючи на те, що в ній працювали теж люди різних політичних переконань. Воєнній окрузі відповідав Закерзонський край, який ділився на три округи /відповідники ТВ УПА/, і далі - на надрайони, райони, кущі і села. На польському боці діяла Армія Крайова /АК/ і делєґатури уряду, які підлягали польському урядові в Лондоні. В 1945 р. АК пройшла теж стадію реорганізації і змінила назву на Вольносьць і Нєзавіслосьць /ВіН/.

До територій дій УПА прилягали дві округи АК /згодом ВіН/ - Ряшів і Люблин, території яких покривалися з воєвідствами тієї назви. Округи ділися на обводи на чолі з інспекторами, а ці на повіти. На деяких відтинках пограниччя, напр. у Ряшівському воєвідстві діяли теж польські підпільні відділи, які не входили в систему АК.

Тиждень після українського Великодня я мав зголоситися на Старуховій кватирі. Я дістав нове доручення. Мене висилали на Холмщину, як уповноваженого для наладнання співпраці з АК на цьому відтинку, згідно з принятими принципами співпраці. Я дістав від Старуха дві польські адреси в Грубешівському і Володавському повітах, при помочі яких ми там мали зв'язатися з АК. Через Грубешівський повіт мали йти рейдом у Польщу три сотні УПА. Їх я мав спрямувати на Підляшшя, у Володавський і Більський повіти, поінформувати про співпрацю з АК і забезпечити новою літературою, в якій вже була мова про договорення з АК. Підпільні видавництва, "Інформативні вісті" в Грубешівщині і "Холмсько-підляський інформатор" на Підляшші треба було поінформувати, щоб писали прихильно про договір з АК. Старух наполягав, щоб я спішився, бо рейдуючих відділів УПА можу не застати. Додаткові інструкції і контакти мав я дістати від Мирослава Онишкевича, пізнішого командира ВО УПА "Сян", що перебував тоді на пограниччі Грубешівського повіту.

Я. Старух поінформував мене також про дальший хід переговорів. У нього було багато ентузіязму і широких перспектив, випливаючих зі союзу з польським підпіллям. Проте з його слів я зрозумів, що покищо відбулися зустрічі лише з представниками Заміського Інспекторату АК /південна частина Люблинського воєвідства/, а ще не було зустрічей з вищими командами АК. Щоправда, договорення цієї зустрічі зобов'язували обі сторони на цілому українсько-польському пограниччі. Старух вже мав також звіти з Лемківщини то тамошні контакти з АК, які дав мені прочитати. Сьогодні я лише пригадую, що в них була мова про договір з АК, подібний до того, що ми зробили в Любачівському повіті. Проте вже не пам'ятаю деталів цього договору. А.Б.Щесняк і Б.З.Шота пишуть, що зустріч обох сторін відбулася 29 квітня 1945р. в с. Селиська Березівського повіту. Польськими представниками були кап. "Драза" й "Пілат", представники команда АК Ряшівського воєвідства. До української делегації входили рай. "Борис", "Пластун", "Зиновій", "Біс" і "Волос". У висліді наради представники обох сторін підписали протокол про зустріч, який з'ясовував обговорені справи й узгіднені точки співпраці. Згідно з інформаціями Степана Ґоляша, на Лемківщині не дійшло до такої доброї співпраці, як у північних округах. Хоч контакти "Бориса" /або "Левка"/ з представниками АК відбувалися у 1945-1946рр., проте було багато конфліктових справ, які не були задовільно розв'язані. 17

В час тієї візити я познайомився зі старшинами ГК УПА, май. Юрієм Лопатинським /"Шейк", "Калина"/, сот._Б.Гвоздецьким /"Грабом"/ і сот. Святославом Левицьким /"Сьвентиком"/. Вони прибули з України для ведення розмов з АК в імені ГК УПА. Зміст їхньої зустрічі з АК описана Щесняком і Шотою, на підставі польського протоколу, писаного пор. "Вдовою" /"Протокол зі зустрічі влад АК з українськими представниками 21.5.1945"/.

Зустріч відбулася в с. Руда Рожанецька, пов. Томашів. Польська делегація репрезентувала інспекторат Замостя і була в складі: кап. Маріян Ґолембєовський /"Стер"/ - шеф, кап. "Туря" - заст., кап. Я. Туровсьький /"Норберт"/ - к-р обводу Томашів і адютант М. Ґолембєовського, "Вдова" - адютант Я. Туровського, кап. С. Ксьовжек /"Рота"/, "Мали", "Сталь" і "Дембно" - к-ри "пляцувек". Українська делегація в складі май. Юрія Лопатинського, "Граба" і "Корнійчука" мала повновласті від УГВР і ГК УПА. 18

Українські делеґати поінформували, що не зважаючи на закінчення війни, УГВР далі змагатиме до відірвання України від СРСР і створення "демократичної держави на зразок Англії". Методи боротьби такі: /1/ мобілізація власних сил, /2/ підсилювання націоналістичних і протисовєтських настроїв серед сусідних народів і /3/ через дії УПА. Вони запропонували оперти польсько-український союз на таких засадах: /1/ заключити пакт неаґресії на засаді територіяльного статус кво, /2/ опубліковання пакту після затвердження польським урядом у Лондоні, і /3/ стисла співпраця обидвох сторін. У дискусії про границі українські представники запропонували як тимчасову розв'язку "сучасну лінію, т. зв. лінію Керзона", з тим що вони бажали би обговорити це питання з вищими польськими чинниками. Була теж мова про евентуальну федерацію двох держав, "тоді справа кордонів перестала би існувати." Пропонували теж виміну політичних представників між УГВР і польським лондонським урядом. Ю.Лопатинський і "Граб" теж заявили, що українці будуть рішучо протиставитися примусовому виселюванні українців з Польщі і поляків з України. 19

З польського боку політичні справи реферував М. Ґолембєовський, але це дуже скупо насвітлене Щесняком і Шотою, звідки беремо інформації. Вони тільки підкреслили, що Ґолембєовський сподівався збройного конфлікту аліянтів з СРСР за Польщу, "тому що все вказує, що аліянти добровільно Польщі не опустять і на уступки не підуть". Він вітав польсько-українське порозуміння і обіцяв якнайскорше повідомити про український проєкт союзу уряд в Лондоні і "віцепрем'єра на край, який має також ... повновласні погоджувати певні справи на місці". 20

Дальшу частину конференції присвячено обговоренні співпраці. Ю. Лопатинський поінформував, що в Галичині вже "нав'язані приязні стосунки", зобов'язує теж заборона будь-яких воєнних кроків проти поляків, яких ... нема від довшого часу, натомість навіть існує військова співпраця, напр. у Стрийському повіті, де разом поборюють совєтські облави". М. Ґолембєовський заявив, що вже давно видано заборону протиукраїнських акцій у повітах Володава, Холм, Грубешів, Томашів і Білгорай. За існуючі напади на українців поносить вину "міліція і приватні банди"; натомість мають ще місце напади УПА на поляків. Зацитована теж така характеристика пограничних відносин С. Ксьонжека: "від вісток про порозуміння настало велике відпруження серед населення. Бувають щоправда тут і там випадки нападів на українців, але вони рідкі, неорганізовані, роблені проступниками. Від трьох місяців зобов'язує в Грубешівському повіті наказ, який забороняє грабежі і військові дії проти українців". Він 21 радив зміцнити "сусідську згоду" новими наказами обох сторін. 21

Обі сторони визнали миттєвою конечністю співдію, яка має початися відразу, ще перед підписанням офіційного союзу. У військовій ділянці устійнено гасла і контакти на повіти Любачів, Томашів, Грубешів і Холм. Збройчі відділи не повинні реквірувати харчів й інвентаря на терені сусідів. М. Ґолембєовський теж не погодився, щоб відділи УПА могли довше конспіруватися на польських теренах, бо це викликатиме репресії. З українського боку була пропозиція "ширшої політичної співпраці, виміни літератури, поміщування статуй у пресі та виміни інформацій.22

Слідуюча зустріч мала відбутися за 3-4 тижні, після порозуміння з вищими властями. До неї не дійшло, бо з польського боку появилася делегація з незначними компетенціями. Шота і Щесняк пояснюють це "глибокою кризою" в керівництві польського підпілля. Вліті 1945 нелегальні Делегатура Уряду і ГК АК розв'язалися, 50 тис. підпільників вийшли на амнестію, АК реорганізувалася під керівництвом Яна Жепецького, міняла назву, і 15 вересня прийняла назву З'єднання "Вольность і Нєзавіслосьць"/ВіН/. 23

Льокальні зустрічі в пов. Біла Підляська

За кілька днів після розмови з Я. Старухом я добився в Грубешівський повіт і зв'язався зі "Черником" /"Ягодою"/, а згодом з керівниками округи Холм. "Черник" був к-ром Холмського тактичного відтинка УПА. Виявилося, що контактів з АК не можемо наладнати, бо загинув поляк, до якого я мав контакт. Він був командантом МО і разом з іншими вояками МО попав у засідку УПА. Про цей випадок я повідомив Я. Старуха, і через це ми кілька місяців не мали прямого контакту з польським підпіллям.

Тимчасом ми вирядили відділи УПА в рейд у Володавський і Біла-Підляський повіти. Разом з ними відійшло кілька старшин для проведення інспекції і наладнання взаємин з АК. Уповноважненими для переговорів були "Мілько" /"Пластун", "Крига"/, заступник керівника округи Холм і "Граб" /"Морозенко"/, представник Холмського ТВ УПА. Спочатку вони мали труднощі з нав'язанням контактів, щойно 24 жовтня 1945р. "Крига" отримав листа від польського представника "Пайовка", в якому він визначував першу зустріч на 27 жовтня. Це була відповідь на листа "Криги", адресованого місяць раніше /21 вересня/ "до команданта АК повітів Холм, Володава і Біла Підляська".24

Зустріч відбулася в с. Горощанка, пов. Біля Підляська. У польській делегації були май. Ян Шатинський-Шатовський /"Бурян", "Загоньчик", "Дзірит"/, командант інспекторату і май. Владислав Вавжак /"Жук", "Пайок"/, шеф розвідки і контррозвідки; в українській делегації були "Крига", який представив себе к-ром вд. УПА, "Морозенко" і "Чавс" /"Богун"/, к-р вд. УПА "Галайда 2".25 Конференцію почав Дзірит заявою, що поляки визнають права українців на державну самостійність і цілою душею вітають українську боротьбу за свободу. Опісля обі делегації обмінялися поглядами про політичну ситуацію в світі і в їх країнах. Найбільше часу присвячено устійненням конкретної співдії. Польські делегати були обзнайомлені з договором між УПА й АК на півдні і з тим, що ще не прийшло до формального договору між польським урядом і УГВР. "Дзірит" пропонував відновити дальші переговори між цими керівництвами в його окрузі. Перша зустріч могла би відбутися вже за місяць. Крига відповів, що цю пропозицію передасть до команди, але не може дати запевнення на успіх, бо Біла Підляська дуже віддалена від українських центрів.

Обі сторони погодилися розвинути ширшу співпрацю на базі тих засад які прийнято на півдні. Особливістю цього терену було те, що в польських селах на терені дій УПА були осередки АК ВіН-у, отже не можна було зробити територіяльного розподілу сфер впливів. Розв'язано цю справу в той спосіб, що УПА виконувала адміністрацію над українським, а ВіН над польським населенням. Узгіднено справи адміністрації населення, виміни літератури, розвідчих інформацій і взаємодопомоги харчами, медикаментами й кватирами. Тому що відділи обох організацій діяли на тому самому терені, багато дискусії присвячено питанню, як розбудувати контакти, щоб не було сутичок або поліційної провокації. Вирішено розбудувати багато місцевих контактів, щоб люди взаємно себе знали. Відділи УПА дістали право кватирувати у польських селах, але не повинні проводити там більших харчевих чи грошевих збірок. "Пайок" був зацікавлений розбудовою військової розвідки в глибині України. Крига відповів, що в цій справі він не є компетентний говорити, але передасть його пропозиції вищим властям. Польські делегати побоювалися теж, що УПА почне в цьому терені ширші боєві операції і це може викликати прихід совєтських поліційних військ і більші репресії. Тому рони радили "сидіти тихо" і використати зиму для вишколу. Українські представники запевнили їх, що не мають наміру починати офензивних боїв, лише будуть боронитися в випадку нападу комуністичних військ.26

Ця конференція відбулася за відомом М. Ґолембєовського, тоді вже шефа штабу команди ВіН воєвідства Люблин.27 Можна припустити, що "Дзірит" контактувався у цій справі з М. Ґолембєовським ще перед конференцією, бо був добре поінформований про польсько-українські переговори. М. Ґолембєовський теж затвердив рішення цієї конференції що були сформульовані у формі листа "Дзірита" до "Криги", 28 та переслав його до вищої команди. 28 На базі цієї конференції розвинулася співдія обох організацій на цій території, яка тривала "без більших конфліктів" до кінця існування ВіН. 29

Військова співпраця у пов. Грубешів

У Холмській окрузі я залишився на постійно, бо перебрав там керівництво округою, а коли загинув сот. "Черник", то теж команду Холмського ТВ УПА. Тому я був добре поінформований про контакти з ВіН на цій території, що простягалася між рр. Бугом і Гучвою.

Перший контакт ми нав'язали з командою ВіН пов. Томашів, а згодом - пов. Грубешів в осені 1945р. Спочатку на зустрічах полагоджувано всякі місцеві справи, щоб нормалізувати стосунки між польським і українським населенням. Напр., тоді оживилася торгівля і взаємне відвідування одні одних. Представники ВіН повідомили нас також які комуністичні установи і станиці МО є під їхніми впливами і вони дійсно вплинули на них, щоб ці не робили кривди українському населенню. Під впливом ВіН був теж батальйон ВП у Грубешеві, вояки якого теж поводилися коректно з населенням. Нашим представником для контактів з ВіН був Теодор Гарасим'як /"Дунайський", "Равіч"/ і старшина УПА "Певний" /"Явір"/. Вони доложили багато зусиль, щоб відносини зі сусідами були якнайкращі.

Жвава співпраця почалася щойно на весну 1946 р. Тоді відбулися зустрічі на дещо вищому рівні. Польські представники репрезентували інспекторат ВіН Замостя, який охоплював повіти Грубешів, Томашів і Замостя, наші округи Холм. Польську делеґацію очолював кап. Станіслав Ксонжек /"Вирва"/, шеф інспекторату, українську - Т. Гарасим'як. Щесняк і Шота згадують лише про першу конференцію, 1 квітня 1945 р. б.с. Сагринь у пов. Грубешів. Однак вони не мають даних, які питання на ній обговорювалися, хоч твердять, що на ній обговорено справу боротьби з грабунками і комуністичними шпигунами.

Тимчасом, згідно з моєю пам'ятю, в квітні відбулося дві зустрічі С. Ксонжека і Т. Гарасим'яка, а крім того були контакти сотенних УПА "Кропиви" і "Дуди" зі старшинами ВіН в повітах Грубешів і Томашів. На зустрічі 1 квітня С. Ксонжек повідомив, що ГК ВіН рішилася на рішучу мілітарну боротьбу з комунізмом і на повну співпрацю з УПА. За його твердженням, у тому часі треба було сподіватися формального союзу між українським і польським підпіллям. Ціллю цієї зустрічі мало бути поглиблення льокальної військової співпраці.

Саме в тому часі на українській території появилися більші сили ВП, які почала примусове виселювання українців до СРСР, при чому були стосовані брутальні методи. Тож українських делеґатів найбільше цікавила справа боротьби з виселенням. Польські делеґати обіцяли почати офензивні дії на польських теренах, щоб у цей спосіб відтягнути увагу комуністів від українських територій. Вони теж мали повести пропаганду серед вояків ВП, щоб не стосували брутальних прийомів супроти українців і саботували виселенчу акцію. Згідно з домовленнями цієї зустрічі українські родини могли переїхати в польські села і там перебути час виселення.

На цій першій зустрічі теж вирішено нав'язати прямі контакти між командирами відділів УПА і ВіН в повітах Грубешів і Томашів для спільних дій. В УПА був тоді брак деяких медикаментів, мундурів і амуніції до совєтських автоматів. Деякі з цих продуктів ВіН обіцяв нам доставити, а також зв'язали нас з польським "чорним ринком" на якому можна було все купити за готівку. На другій зустрічі з Т. Гарасимяком, десь наприкінці квітня або на початку травня, С. Ксонжек запропонував спільний наскок УПА і ВіН на м. Грубешів, щоби знищити гарізон МВД, УБП, репатріяційну комісію і інші комуністичні центри. Цій операції надавано теж політичного значення, як актові мілітарної співпраці обох підпільних рухів. С. Ксонжек запропонував також політичну нараду обох сторін для мирного обговорення політичної і мілітарної співпраці.

Після наради 1 квітня загрожені виселенням селяни українських сіл масово виїздили зі своїм майном у польські терени і там перебули час виселення. При допомозі розвідки ВіН тоді відбувся теж наскок УПА на виселенчий ґарнізон ВП в м. Вербковичах. Розвідки ВіН довідалися гасла ВП і були провідниками по місті. Відділ УПА під командою "Кропиви" розброїв стійки і застави, а тоді цілий ґарнізон. В полон попав також виселенчий комісар з міністерства закордонних справ Української РСР.

Наскок на Грубешів був для нас невигідним. Відділи УПА були зайняті боротьбою з виселенням, від якої треба було їх відтягнути. Треба було також сподіватися, що після наскоку ворог кине в погоню більші сили, які можуть бути вжиті до виселення. У цій справі відбулася нарада, на якій був також Мирослав Онишкевич, к-р ВО "Сян".

Проте вирішено відбути наскок. Аргумент закріплювали мілітарну співдію з ВіН переважив всі інші. Про наше рішення повідомлено команду ВіН.

Дальшою важливою подією була спільна конференція представників УПА й ВіН, яка відбулася 18 травня 1945р. в с. М'яке, пов. Грубешів. Склалось так, що наш представник Т.Гарасимяк не зрозумів добре інтенції конференції і прибув на ню тільки з двома представниками, "Певним" /"Явором"/ і "Захарчуком" /"Хмурим"/. Тимчасом з польського боку появилася делегація в складі 12 осіб, на чолі з "Остоєю", який представився політичним референтом ГК ВіН.

Не зважаючи на те конференція відбулася. У польській делегації були кап.С. Ксонжек, Юзеф Домбровскі/ "Азія"/, командант повіту Грубешів, представник пов. Холм, два представники пов. Томашів і ще шість не названих старшин ВіН. 35 Звіт "Явора" подає таку програму конференції: /1/ "Світова політична ситуація" - "Остоя", /2/ "Ідея Фронту поневолених народів і польсько-українська співпраця - Т. Гарасим'як, /3/ "Ідея польсько-української співпраці" - "Остоя "/4/ "Військові справи", /5/ "Територіяльні взаємовідносини від Володави до Білгорая", і /6/^Господарські справи". Конференція мала тривати 2 дні, але тривала лише 10 год., польський численний охоронний відділ /разом 100 вояків/ не мав харчів.36

Основною тезою доповіді "Остої" було, що світ поділений на два табори - демократичний, в якому існує свобода, і комуністичний, світ "терору і насилля". Між ними мусить дійти до зудару. "Ми стоїмо" - говорив "Остоя" - "за правдивою англо-американською демократією, яка біля себе скупчує ряд менших держав, які радо йдуть на співпрацю як рівні з рівними". "Остоя" насвітлював різні події в міжнародній політиці, підкреслючи при тому, що конфлікт між демократичними країнами й СРСР поглиблюється. 37 По поваленні більшовизму мають повстати незалежні держави, а в першій мірі Польща і Україна, які мусять зв'язатися зі собою ідеєю співпраці, щоб виконати історичну місію на сході Європи і обезвладнити російський і німецький імперіалізм". 38'

Т. Гарасим'як подав спочатку історичну аналізу польсько-українських відносин. При тому він підкреслював, що співпраця в минулому давала силу і свободу обом народам. Помилки і конфлікти довели до упадку Польщі й України. "Також немаловажною причиною упадку Польщі в 1939р. була якраз зла розв'язка українського питання в новоповсталій Польщі та взагалі української проблеми в світі". Переходячи до сучасних відносин, Гарасим'як підчеркнув таке:

"Співпраця і співжиття мусять опертися на щирости взаємовідносин та взаїмному пошануванні своїх св'ятощів. Ця співпраця мусить бути не лиш на папері, чи в дипломатичних відносинах, але мусить вкорінитися і перейти в усі верстви суспільства. Така співпраця повинна поширитися серед всіх поневолених народів, а в першій мірі головних двох сусідів - Польщі й України". 39

Доповідь про співпрацю Польщі і України, "Остоя" побудував на підкресленні спільних національних інтересів обох народів. Оба народи мусять обєднати спільні зусилля, щоб протиставитися так німецькому як і російському імперіялізмові. До цього союзу приступлять теж інші народи східньої і середущої Європи, включно з Грецією і народами совєтської Центральної Азії, бо вони теж загрожені російським і німецьким імперіялізмом. Центром цього об'єднання будуть славянські народи, до яких "Остоя" не зачисляє росіян. Далі "Остоя" говорив про перспективи економічного і культурного розвитку на цьому геополітичному просторі. Переходячи до практичних справ, "Остоя" сказав, що перший крок в цій співпраці мусимо зробити ми тут, на пограниччі, наладнуючи гармонійне спіжиття. Він теж сказав, що в короткому часі між керівництвами обох підпільних рухів повинно відбутися більше подібних конференцій, на яких дійде до формального союзу. 40

Дальші наради стосувалися практичної співпраці. Обговорено плян нападу на Грубешів і визначено місце концентрації відділів УПА і ВіН. Польські старшини передали нам плян міста, на якому були позначені комуністичні ґарнізони і їх система оборони. Сформульовані ще раз вже існуючі принципи співпраці. Новим було лиш те, що ВіН запропонував відділи УПА кватирувати на їх терені, а теж лікувати, ранених і хворих на їх медичних пунктах. Полагоджено теж господарські справи. Зроблено ще замовлення потрібного нам вивінування. 42

Спільний наскок на Грубешів

26 травня 1946р. зібралися відділи УПА в Сагринському лісі, щоб там підготовитися до зустрічі зі сусідами. Там відбулася теж нарада старшин УПА, на якій обговорено детально плян операції. На ній був присутний Мирослав Онишкевич, к-р ВО УПА "Сян". 33 Ніччю ми перемаршували до невеликого лісу, 7 км. на захід від Грубешева, де мали получитися з відділами ВіН. Щойно вранці прибув польський старшина і повідомив, що кап. С. Ксонжек приїде біля обіду. Він прибув разом з пор. "Млотом" і пор. "Слєпим", командирами польських відділів. Головним завданням наскоку було розбити гарнізон МВД і УБП, де приміщувалася також тюрма. Перед вечером прибув відділ "Млота", який разом з відділами УПА мав іти в середину міста, тоді відбулася нарада старшин і підстаршин, на якій пояснено плян операції й розділено завдання. 43

Після наради кап. "Вирва" познайомив мене з прибулими діячами ВіН, між якими був також "Остоя". "Остоя" побажав мені успіху, а тоді почав розмову на тему польсько-української співпраці. "Я завжди був прихильником польсько-української дружби", - говорив він, - "і дуже тішуся, що сьогодні завершується братерство польсько-української зброї". Він висловив теж надію, що скоро дійде до союзу між обома народами і цей союз буде тривалий, бо це єдиний шлях для обох народів в обличчі російської небезпеки. 44

Наскок на Грубешів визнано вдалим. Сотня ВіН "Млота" здобула штурмом будинок УБП, де була теж тюрма і випустила всіх в'язнів. Відділи УПА частинно розбилиракетними стрільнами будинки МВД. Знищено теж майже всі інші намічені установи.36 Вислідом цього бою були задоволені обі сторони.

У час наскоку на Грубешів я був ранений і десь від половини червня лікувався на медпункті ВіН. Одного разу відвідав мене кап.С. Ксонжек. У розмові зі мною він сказав, що польський уряд у Лондоні є проти складення формального договору з УПА і навіть не дуже прихильно дивиться на існуючу співпрацю. Він цим був невдоволений, бо зараховував себе до щирих прихильників польсько-українського союзу. Польські підпільні діячі були тоді дуже розчаровані тим, що пофальшування комуністами вислідів референдум 10 червня 1946 р. не викликало відповідних протестів західніх великодержав. С. Ксонжек теж сказав, що відділи ВіН дістали доручення послабити військові дії.

Тоді почався кінець військових операцій ВіН. Осінню і зимою 1946-1947 команди ВіН демобілізували більшість своїх вояків. Вони діставали підроблені документи й виїздили до різних міст у Польщі, або переходили на леґальне життя на місці. Залишилися лише нелеґальна організація ВіН і малі бойові групи. З цією організацією Т. Гарасимяк втримував контакти в пов. Грубешів і Томашів ще на весну 1947 р. Обірвали їх тодішні арешти керівних членів ВіН. Після того існували лише зв'язки з польським чорним ринком і сільськими командами ВіН, базовані на старих знайомствах. Так що ще продовж цілого 1947 р. велася при помочі тих зв'язків торгівля і відділи УПА не раз квартирували на польських селах.

Деякі підсумки і узагальнення

Мій нарис дає дані про те, що контакти й співпраця між польським і українським підпіллям мали радше льокальний характер, бо не дійшло до формальних договорів між керівництвами обох рухів.

Вони охоплювали майже ціле польсько - українське пограниччя. Співпраця не розвинулася належно лише на частині пограниччя з Лемківщиною, тому що з польського боку там діяли не АК. Всюди ці контакти спричинилися до нормалізації польсько-українських відносин, не зважаючи на умови війни з комуністами. Треба мати на увазі, що комуністичний режим у Польщі мав у тому часі сильніші впливи лише по містах; села були під політичним впливом і контролем підпілля. Різні актуальні справи, в тому і конфлікти, були полагоджувані на спільних зустрічах представників обох підпільних рухів. Найкраще діяли ці контакти від травня 1945 до осені 1946 р., доки ВіН мала мілітарну силу і виконувала адміністрацію польських теренів. Осінню 1946 ці контакти послабли, і обірвалися зовсім на весну 1947 р., коли численні комуністичні дивізії забльокували пограничні терени.

Для українського підпілля ця кооперація мала велике значення, бо вона відкривала двері в Польщу і до польського суспільства. Це, напр., допомогло розв'язати справу закупів умундурування, амуніції, медикаментів і інших потрібних речей. Були теж зустрічі з польськими місцевими діячами, в тому урядовими особами, на яких наладнувано льокальі відносини. Мілітарна співпраця розвинулася у ділянці виміни інформацій військової розвідки, хоч було кілька випадків спільних військових операцій. У потребі, відділи УПА діяли теж на польській території.

Співпраця обох рухів була надто коротка і надто льокальна, щоб її можна було приписувати велике політичне значення. Все таки вона була відома в цілій Польщі, великою мірюю завдяки кампаніям комуністичної преси і радія проти "союзу" ВіН і УПА. Не зважаючи на лайливий тон і інсуації, ці кампанії радше популяризували польсько-українську співпрацю, бо в Польщі домінували симпатії до політичної діяльности польського підпілля. Врешті ці контакти таки привели до взаємного зрозуміння чи навіть дружби між представниками обох підпільних рухів. Вони показали, що по обох сторонах є багато людей, які щиро бажали мирного полагодження спірних питань і тривалої дружби між польським і українським народом. Лише треба жалувати, що більшість тих людей загинули на полях боїв чи в комуністичних тюрмах.

Примітки

1. Цей нарис частинне опертий на скоріше опублікованих атором оглядах: Євген Штендера, "Співпраця УПА й польського підпілля в 1945-1946 рр." Українські вісті /Едмонтон/, ч. 16, 18, і 19, 1959;

і Євген Прірва, "УПА і ВіН скореґували т. зв. лінію Керзона", До зброї, вип. 10, 1951.

2. Іван Кедрин-Рудницький, Життя, події, люди /Ню Йорк, Червона Калина, 1976/, стор. 650. Про учасників цих зустрічей див. також: Аntoni В.Szczesniak, Wieslaw Z.Szota, Droga do nikad / Warszawa, Ministerstvo Obrony Narodovej, 1973/, стор. 323-324, 326; П. Терещук, ".Дивовинський ребус" польських фальсифікатовір", Визвольний шлях /1976/, стор. 626; Зиновій Матла, "Митрополит А. Шептицький і українське підпілля", Визвольний шлях /1977/, стор. 292 і 296.

3. Моє інтерв'ю з Мирославом Прокопом, який був учасником польсько-українських переговорів.

4. Організація Українських Націоналістів, "Протокол" /Архів ЗП УГВР/ стор. 1. Українська версія цього документу опублікована в спогадах Кедрин-Рудницького, "Життя, події, люди", стор. 651-655.

5. Там же, стор. 651-655.

6. Там же, стор. 651.

7. А. В.Szczesniak, W. Z.Szota, Droga do nikad, стор. 326-327.

8. Там же, стор. 327.

9. Там же, стор. 327

10. Аrmiа Кгаjowа w documentax, 1939-1945, III, kwiecien 1943 - Ііріес 1943 (Lonon, Studium Polski Podziemnej, 1976).

11. А. В.Szczesniak, W. Z.Szota, Droga do nikad, стор. 228.

12. Там же, стор. 228.

13. Там же, стор. 229.

14. Є. Штендера, "Співпраця УПА...", Українські вісті, ч. 19.

15. А. В.Szczesniak, W. Z.Szota, Droga do nikad, стор. 328.

16. Там же, стор.335.

17. Степан Ґоляш, лист до автора 11 листопада 1977. Я не міг устійнити документації про зустрічі предстаників УГА й ВіН на цій території, проте є багато звітів про контакти з польськими активістами й представчиками польської місцевої адміністрації.

18. Полк. Юрій Лопатинський, лист до автора з 7 грудня 1977 р., стор. 2. Автор теж вдячний полк. Ю. Лотатинському за завваги і додаткові дані до цього розділу мойого напису.

19. А. В.Szczesniak, W. Z.Szota, Droga do nikad, стор. 335-336.

20. Там же, стор. 328.

21. Там же, стор. 331.

22. Там же, стор. 331.

23. Там же, стор. 330.

24. Там же, стор. 331-332.

25. Юрій Лопатинський, його лист, стор. 2.

26. А. В.Szczesniak, W. Z.Szota, Droga do nikad, стор. 333.

27. "Звіт зі стрічі з АК, яка відбулася дня 27.Х. 1945 р.". 31 жовтня, 1945. /Архів ЗП УГВР, СГ 8-14/, стор. 1.

28. Справжні прізвища польських делеґатів були подані А. В.Szczesniak, W. Z.Szota, Droga do nikad, стор. 334. Вони описують цю конференцію на підставі пізнішої кореспонденції між Шатинським-Шаторським та "Кривого" і їх опис значно різниться від детального українського звіту про цю конференцію. Вони також твердять, що членом делегації

---------------------------------------------------------------------------------------------


Іван Романечко ("Володя"): Звіт зі зустрічі з АК на Підляшші 27.10.1945 р.

Щоби нав'язатись з місцевою сіткою чи відділами АК 1 в терені, ми через одного польського священника вислали до АК листа менш-більш такого змісту (відпис цього листа впав з "Пластуном" 2 і тому не маю цього ориґіналу. Лист був писаний польською мовою на машині):



До Команданта Армії Крайовей
на терен Холм, Володава, Біла Підляська.

Спішу повідомити Пана, що відділи Української Повстанчої Армії (УПА) - розпочали свої операції на терені Холм, Володава, Біла Підляська. Наші вищі команд ування інформують командування Армії Крайової про це і тому думаю, що і Пан отримав відповідні доручення /злєценя/.
В цілі вияснення нашого становища до цього терену, а передовсім в цілі наладнання евентуальної нашої співпраці, пропоную Панові нав'язати зі мною беспосередній зв'язок (контакт). В тій цілі Пан буде ласкавий делеґувати своїх людей, з якими міг би я умовитись про нашу стрічу.
Листом цим ґварантую безпеку для делеґатів Пана з нашої сторони.
Очікую якнайскорішої відповіді і делеґатів Пана.
Місце постою.
21.9.1945 р.
Командир (довудца)
оперативного відділу УПА
/-/ Крига. 3

Ще коли друг "Хмара" і "Пластун" були на [в]олі, ми точно обговорили всі евентуальні питання наших переговорів. Встановили, що на переговори піде нас трьох: [сотен. "Чавс", "Пластун" і "Володя"]. 4
Письмова відповідь наспіла щойно 24.10.1946 р. 5 Під час переговорів всі питання ставились і розв'язувались майже точно так, як ми передбачували. На обезпечення взяли ми два рої з відділу і місцеву боївку. На умовленому місці ми зустрінулися о годині 19:30 в хаті серед лісків. З одної сторони були наші обезпечення, а з другої їхні. Коло хати була мішана наша і їхня охорона. На переговори прибуло їх двох і просили, щоби з нашої сторони було також двох найстарших. Нас пішло однак трьох: друг [Іван Романечко"Володя"] як "Морозенко", говорив по-українському, друг [Ярослав Білий("Пластун")] як "Крига", говорив по-польськи.
З їхньої сторони були "Дзірит" і "Пайонк" 6. Оба говорили по-польськи.

* * *
Зміст розмови

Почав "Дзірит": Вони, поляки, знають і визнають, що ми українці, є великим, молодим і здібним народом. Вони визнають наші права на державну самостійність та політичну незалежність і цілою душею визнають нашу визвольну, головно протимосковську боротьбу.
"Крига": Ніхто в світі, хто лише керується загально-людськими правами, не відмовить нам права на національну, волю. Ми українці витаємо боротьбу всіх поневолених народів і не жалуємо ні сил, ні праці, щоби цю боротьбу об'єднати в спільний революційний фронт проти большевизму. Зложилося [так], що спільним ворогом багатьох поневолених народів в Європі і в Азії є московська імперія. Сьогодні, як над поляками так і над українцями, висить змора большевизму. Про[т]е, що діялось в минулому, знають поляки і знаємо ми. Про це зараз немає часу і користи говорити. В кожному разі, в польсько-українські відносини вмішувались раз німці, раз москалі і робили все, щоб ослабити сили обох народів.
"Пайонк": Передовсім вмішувалися москалі. Навіть [т]е, що діялось за німців, було їхньою роботою, хоча не раз виконувалося може німецькими руками. Ідея співпраці й дружнього співжиття, а властиво спільної боротьби з Москвою, не є нові. В творах Пілсудського вони є ясно виложені. Може замалі сили з наших сторін, може інші причини зложилися на [т]е, що 1920 р. вони не були зреалізовані. Пілсудський мусів [від]ступити з-під Києва...
"Крига": Природньо, що мусіло дійти до порозуміння, а теж до переговорів між нашими представниками й представниками АК. Ми дістали доручення на місці зв'язатись з АК і дійти до порозуміння, співпраці у всіх питаннях, зв'язаних з цим тереном.
"Дзірит": Він знає, що вже кілька разів українські представники переговорювали з представниками АК. Діялось це головно на півдні в Ярославщині і Замістчині. Але такі місцеві переговори ще не скрізь відбулися. Зі сторони українців, напр., переговорювали: "Жир", "Старик", "Граб"7 та інші [подав ще одно псевдо, якого ми не пригадуємо. Подав також два польські псевда, які також не пригадуємо]. Він особисто точно орієнтується у всіх тих переговорах. Його псевдо, як і псевдо п. "Пайонка", є нашим представникам знані. Властиво загального порозуміння ще немає, ще не переговорювали представники УГВР з їх найвищим командуванням [Варшавою]. Він дуже жалує, що до цього ще не дійшло. Уважає, що такі переговори повинні відбутися і то якнайскорше. Він особисто є компетентний в пасі аж по Карпати щодо терену і функції к-ра дивізії. В загальних і ширших справах, він готовий подати все [...] зв'язок до відповідних людей. Готовий все зв'язати [...] члена-представника УГВР з найвищим командуванням АК. Перша така евентуальна [...]побажання до відома до нашої гори.
"Крига": Ми очевидно можемо передати їх побажання до нашої гори і це зробимо, однак більше зробити в цьому відношенні ми не є компетентні. Не можемо тим більше умовлятись про дати, чи щось в тім роді. Ця ж зустріч є перша в цім терені і ми сподіваємось зараз договоритсь про нашу співпрацю. З панами ми будемо потребувати зустрітись хиба у виняткових випадках. А сьогодні сподіваємось наладнати беспосередній зв'язок в низах, де практично будуть розв'язуватися всі теренові справи.
"Дзірит": Командування не було повідомлене про [т]е, що частини УПА прийдуть в цей терен [як ми писали до них в листі]. Тому вони не отримали відповідних доручень. Вони однак знають, що частини такі прибули.
"Богун": Можливо наші представники не сказали докладно, куди рейдують відділи УПА. Але про частинні рейди відділів УПА на польські терени напевно була мова. Він напевно знає, що на півдні відділи АК рейдували по українських теренах, а відділи УПА - по польських.
"Крига": Їх письмова відповідь на наш лист, яку ми отримали, була без підпису. Вона є в кожнім разі для нас документом. Тому просимо підписати в заступництві того, що її надсилав.
"Пайонк": (Підписав. Відповів жартом). Властиво говорячи правду, по яку хо(ле)ру туди прислано. АК хоче спокою в терені і всі свої відділи законспірували [замаліновалі], а ми тим часом будемо робити рух.
"Дзірит": Ще не прийшов час до виступу. Як польських так і наших сил є замало, щоб осягнути ціль. Завелика сила стоїть проти нас. Мусимо, роблячи роботу на місці, трохи оглядатись на захід. А захід напевно виступить, як не до двох, не до п'яти, то до восьми місяців все напевно станеться. Їм є відомим, а мабуть це знаємо також і ми, що сьогодні більшовики невпинно перекидають на захід тяжку зброю. Всюди в окупованих зонах зміцнюють свої гарнізони. Радіо "Лондон" подало, що й в Польщі мають збільшитися совітські залоги, хоча ціла червона польська преса кількома днями рішучо цьому запротестувала.

Із конференції міністрів закордонних справ не вийшло нічого. Останньо совіти відновили свої домагання щодо Дарданелів. Бо без них, як і без Польщі, совіти обійтися не можуть. Аліянти поведуть так політику, що совіти самі їм виповідять війну. Полякам тепер найбільше залежить на підготуванні кадрів і це вони роблять. Нам також радять зберігати свої сили, не робити в терені шуму і не стягати облав. Радять нам наші відділи законспірувати, тим більше що надходить зима. В терені вести глибоку конспіраційну, направду підземну роботу, приготовляти ґрунт серед місцевого населення.
"Крига": Ми прийшли сюди до тих українців, які тут живуть і які ще тут лишилися, щоби їх зорганізувати й включити в протибільшовицький фронт. Історія і географічне положення цієї землі зложилося на [т]е, що більшість українського населення на цих теренах з посеред всіх можливих орієнтацій, вибра[л]и орієнтацію на Москву. Внаслідок цього сьогодні в багатьох чисто українських селах є узброєні пеперовці, "ресорт" у Володаві складається майже з українців, не бракує їх і в Білій Підляській, в Парчеві, в Холмі і в самому Люблині. Те саме є і з МО. Поляки сьогодні не можуть їх зорганізувати. Ми однак чуємося на силах і маємо святий обов'язок взятися за це діло, бо якби ми цього не зробили, їх зорганізували б большевики і кинули [б] на [ц]их теренах проти поляків. Це було б ще одною неприємною терниною між обома нашими народами.
Перед українцями на цих теренах, як на всіх теренах, що належать сьогодні до Польщі, є все актуальна справа примусового виселення до СССР. Коли б переселення робив прав[и]й український уряд, було б все в порядку. Але це роблять сталінські бандити, які мають в тім свої політичні цілі. Українці, які виїжджають звідси, є практично призначені на фізичне знищення. Большевицький уряд не дає їм жодного забезпечення. Противно, по дорозі їм відбирається це майно, яке везуть звідсіль. Нерідко евакованих не оселюють на Україні, [а] везуть безпосередньо вглиб СССР на примусові роботи. Навіть із тих, що вже оселились, за їх антисовітську "буржуазну пропаганду" переселюють аж на Сибір. Про долю тих переселенців переповідають чисельні втікачі, які поодиноко, манівцями дісталися назад до своїх сіл. Приблизно місяць тому справа переселення була більш актуальною. Сьогодні вона дещо притихла, навіть забулася, але уряд може собі пригадати. Тому також нашим завданням на [ц]их теренах є не допустити до виселення українців і навіть зброєю, як це буде потрібне, протиставитись примусовому виселенню.
"Дзірит": Вони знають дещо про долю переселенців, знають також, що є випадки втечі евакуйованих. Знають вони і як добре знає сьогоднішній червоний уряд, що населення абсолютно не хоче виїжджати. Мимо цього уряд знову приготовляється до цієї акції. По волостях роблять списки українців після "кенкарт". Внедовзі справа виїзду стане голосною в цілім терені і буде в найвищому степені актуальною. Тому радить він нам до цього якнайінтенсивніше приготовляти населення, організувати місцеві самооборони, або де це не є можливим, приготувати населення пропаґандивно, щоби всі як один у слушний момент заявили, що не хочуть їхати і не поїдуть.
"Крига": Справами виїзду ми спеціяльно цікавимося і робимо все, що вважаємо за слушне. Сподіємося, що до виїзду помимо цього не дійде. Наша пропаґанда в цьому напрямі невпинно працює, а й втікачі з СССР є нашими гарантами-пропаґандистами. Населення знає також, що відділи УПА є реальною силою, яка буде боронити його перед евентуальним терором.
"Дзірит": Запитав, яке наше становище до поляків, і на цих теренах зокрема.
"Крига": Наш провід уважає і про це не раз писалося в нашій пресі й у найрізнородніших інструкціях, що в сьогоднішний час немає нам найменшого сенсу ворогувати, а тим більше боротися з поляками. Большевики з їх сторони вже кілька разів старалися провокувати таку боротьбу. З цього вони очевидно мали б найбільше користи. Вони затирали б руки з задоволення, якби їм це вдалося. Загострені відносини, які раніше існували та ще й досі існують в деяких теренах, треба старатися на кожному кроці в найменших справах злагіднювати. Із найменших справ, полагоджених у взаїмному порозумінні, пошануванні і щирості, може вирости велика справа дружби і приязні двох народів. Жодні пертрактації не досягнуть цього, чого найширші маси не зрозуміють.
"Пайонк": Вони, поляки, очікують від нас чину. Чином ми повинні показати нашу приязнь до поляків і нашу здібність з ними співжити. Не слова, а діла будуть децидувати про [т]е, як дальше будуть розвиватися польсько-українські взаємини. Щоби ми їх не підвели нашими обіцянками про співпрацю, щоби в рішаючий момент не зіставили самих, як це напр., сталося в 1830 і 1861 році. Тоді поляки виступили і даремно кривавились, а наші декабристи не зробили майже нічого. Бо зрештою може знову статися так, що поляки відлучаться і здобудуть волю, а ми надальше останемося в неволі.
"Дзірит": В [ць]ому терені, як зрештою скрізь, вони хотять, щоби був якнайбільший спокій. Тому не повинні ми зачіпати большевиків, не повинні висаджувати потягів і мостів, не псувати зв'язку. Такі акції стягали б на терен большевицькі репресії. Рівнож не належить зачіпати міліції чи ресорту. Вони покищо сидять тихо.
"Крига": Ми сьогодні ніде не наступаємо, лише боронимося. Отож ані не думаємо рвати совітську лучбу. Але відділи НКВД, ресорту, міліції, які будуть робити на нас облави, засідки, чи як інакше шкодити в терені, будемо бити.
"Дзірит": Вони бажають, щоби всі наші збройні виступи мали оборонний чи самооборонний характер. А всі інші сили ми повинні спрямувати на уроблення терену, щоби в зимі, в тяжкий час облав, ми мали де скритись. Він уважає, що українці нас скорше зрадять і видадуть большевикам. На польських селах ми можемо бути більш певними і спокійними, навіть в найтрудніших хвилинах. Поляки нас скорше переховають, як українці. Треба лишень, щоби поляки на прикладі наших діл впевнилися, що українскькі повстанці є їх союзниками. Тому ми не повинні забирати у поляків коней, свиней чи більшої скількости харчів на власну руку, а повинні використовувати сітку АК.
"Богун": Ми маємо свій досвід і свої методи партизанської боротьби з більшовиками і безумовно на цих теренах будемо їх стосувати. Тягарі нашого тут перебування будемо старатися покладати на українське населення. Однак коли нам прийдеться кватирувати по польських селах, то хіба польське населення буде розуміти, що будемо мусіти прохарчуватися.
"Пайонк": Остаточно обіди чи вечері є найменша дурниця. Куди важнішим є те, щоби через брак порозуміння наші відділи при стрічі з відділами АК не відкривали боїв, а це може трапитися, коли ми внаслідок облав перейдемо в чисто польські терени, ген за Люблин чи за Ленчну, де нас зовсім не сподіваються бачити. Або коли ми будемо входити до села, в якім кватирує відділ АК, може дійти до неприємного випадку.
"Крига": Як він вважає практично ми могли б розв'язати ці труднощі.
"Пайонк": Якби наші відділи носили сталі однострої, або якісь розпізнавчі знаки, нас АК легко пізнавало б. І тоді висланий наш патроль до села легко би з ними порозумівся, чи то відділом, чи з людьми з сітки.
"Крига": Цей метод в цім випадку зовсім не надається. Скорше від нас використали б большевики, пускаючи в терен під маркою АК свої провокативні відділи. Вони викривали б людей і зв'язки АК. Коли большевики задумають нас ліквідувати і повисилають свої [частини] на нас, вони напевно вжиють цього способу. Взагалі большевики вживали і вживають більше підступу, провокації, заскочення, як сили. Пани повинні остерігати своїх підвладних перед такими можливостями. Лише особисте знайомство може в таких випадках прислужитися найкраще. До тепер нам не раз траплялася нагода зв'язатися з їх командантами пляцівок, чи районовими, але ми цього не використовували.
"Пайонк": Отож поки спокій, треба в терені якнайбільш зв'язків поміж поодинокими нашими і їхніми людьми. Вони дуже скоро зміняються і такі особисті знайомства й таких людей можна буде використати в найскрутніший час. Зради зі сторони поляків ми можемо не боятися, аби лише не зраджували українці. Коли лише наш якийсь відділ буде мати замір іти в новий терен, треба буде перед тим повідомити їхнього районового, щоби АК менш більш знало, кого може стрінути в терені.
"Крига": Це ми можемо й будемо робити. Потрібно, щоб АК підготовило пропаґандивно загал польського населення, щоби коли ми увійдемо в польське село, поляки не робили великий очей і щоби не ставилися до нас, до УПА, з недовір'ям.
"Дзірит": Вони помістять в своїх виданнях кілька статтей про нас, про польсько-українські відносини і про перспективи розвитку тих відносин. Хоча треба бути обережним, щоби [з] цього ворог не довідався про наші заміри.
"Крига": Хиба найважнішою точкою нашої співпраці є справа розвідки. Взаємне інформування себе про ворожі рухи в терені, про передбачувані його заміри значно доповнить розвідку обох сторін, а тим самим значно полегшить перебування в терені.
"Дзірит": Районові АК отримають доручення інформувати нас через встановлені пункти зв'язку про сподівані облави, наскоки, чи взагалі небезпеки в терені. Це саме маємо робити ми.
"Пайонк": В справі розвідки їхні і наші проводи повинні перевести спеціяльні переговори. АК мусить знати, що діється в Росії, на Великій Україні, недалеко за Бугом, чи в Галичні. В тій цілі їм прийдеться внедовзі вислати стежі за Буг і вони сподіваються використати в цім відношенні наші зв'язки. " Як співпраця, то співпраця ". Беремося до діла не на жарти. Не на жарти вони понесли стільки втрат, але ми на них готові.
"Крига": Ми також не для забави проляли стільки крови, а й сьогодні її ще проливаємо.
"Пайонк":( жартом ) Зрештою розвідка це є пес. Чи нам буде подобатися чи ні, їх розвідчики будуть йти в наші терени і робити потрібну роботу. Він просить прийняти листу рубрик і запитань, щодо інформації про СССР і переслати до нашої. Він просить, щоб наша гора дала відповідь на неї, зрештою після своєї вподоби деякі запитання можуть нам не подобатися, тоді хай вони лишать без відповіді. Якщо ці інформації буде мати АК, буде мати їх Лондон і Нью-Йорк. А на них нам також треба оглядатися.
"Крига": Їх листу можемо очевидно взяти і перешлемо їх до нашої гори. Однак лише стільки в[сьо]го. Який із неї наша гора зробить ужиток, не знаємо. Евентуальна відповідь може прийти не конче на встановлений зв'язок.
"Дзірит": Справу безпеки в терені можемо розв'язати в цей спосіб, що всі справи поляків вони будуть полагоджувати самі, а українців вони будуть передавати нам, і противно. Це, очевидно, що до цього терену. Бо, українців, що живуть у Варшаві чи Кракові і є шпигунами НКВД, вони самі будуть стріляти.
"Пайонк": Зрештою такі випадки з українцями в Варшаві, це рідкість. Там куди більше стріляють своїх собачих синів.
"Богун": В справі українців у глибині Польщі ми не є компетентні і про таке не будемо договорюватися. Лише про українців і поляків, що живуть на цих теренах договоримося так власне, як пропонує п."Дзірит". Зрештою цілком так само ця справа є розв'язана в інших теренах, де співпраця між нами, а АК є давнішою.
"Крига": В інших теренах, де вже наладнаний діловий зв'язок між нами а АК, місцеві проводи ведуть обмін літератури, яку отримають з гори, або яку видають у себе. Тому добре було б, щоби і тут це мало місце. Це нам улегшить пізнати себе взаємно і буде [інформу]вати в основних напрямках підпільного життя обох сторін.
"Дзірит": Будуть нам присилати по 50 прим. видань.
"Крига": Ми однак хочемо їх попередити, що внаслідок дуже великої віддалі нас від нашого центру (адже ж ми знаходимося на найдальшому клині наших земель), ми не зможемо ї[м] давати багато. Зрештою і [т]е, що прибуде до нас, прибуде з великим опізненням. Наш зв'язок з горою не уможливлює поки що переношення більшої кількости пошти. Але помимо всього, кілька примірників "Ідеї і чину" [чи] "За Українську Державу", все знайдеться.
"Дзірит": Просив прислати також і залеглі числа. Зараз після нашої загальної розмови побалакають собі районові. Вони виясняють зі собою деякі справи, зв'язані з тим тереном, і усталять собі перші пункти зв'язку, на які прийде також і їхня література. Через цей пункт можна буде також сконтактуватись з ним ("Дзіритом") і одержати зв'язок для інших районів і до інших клітин АК.
"Морозенко": Пана "Пайонка" напевно цікавить все з точки зору розвідки. Так і видно, що він в ній працює. Треба розрізняти НКВД і НКГБ. Сьогодні політичні справи шпигунств веде виключно НКГБ. Воно створилося в 1941 р., складається виключно з офіцерів. Натомість НКВД веде менші політичні справи, охороняє кордони СССР, до чого має спеціяльні війська. Виконує також різні скоки економічного характеру, доручені урядом.

* * *
На цьому розмову закінчено о год. 23:10. Друг "Володя"8 в заступництві умовив зв'язок з районовим АК.
В часі розмови п. "Дзірит" запропонував нам услуги їх "комуркі лєґалізаційней". Вони можуть за кожним разом дуже швидко виробити потрібні документи на всі міста Польщі. Треба лише подати знімки. Вони можуть також подати - більшу кількість польських кеннкарт для українського населення, яке сьогодні має українські кеннкарти і їм грозить виїзд. Ми подякували за їх готовність тим помогти нам і обіцяли скористати, якщо буде потрібно, з цих услуг.
Постій, 31.10.1945 р.
Слава Україні!
Зготовив: [Володя]
ЗДМЛ,Ш 8-14(10)
© Підготовка текстів, примітки, ілюстрації і резюме - Євген Штендера, ©1985-2001 рр.

Примітки

1. Армія Крайова (АК) в цей час вже реорганізувалася і прийняла назву "Вольносьць і Незавіслосьць" (ВіН). Проте на нижчих щаблях організації багато не змінилося. Залишилася майже та сама організаційна структура, обсаджена тими самим людьми, вживалося попередня назва. Напр., навіть у службовому листуванні вживано далі назву АК. Це практикується і в цьому звіті. Зустріч відбулася на підлісних хуторах між сс. Хорощинка й Тучне.
2. "Пластун" ("Мілько") - Ярослав Білий, був членом керівництва холмської підпільної округи (заступником "Прірви"). Тоді він проводив інспекцію підляського надрайону, а також мав уповноваження від команди 28 ТВ УПА "Данилів" вести переговори з АК. Кілька днів після переговорів у Хорощині, "Пластун" і керівник підляського надрайону "Хмара" попали в руки УБП, разом зі звітом про ці переговори.
3. "Крига" - додатковий псевдонім "Пластуна", якого він уживав у контактах з АК.
4. "Чавс" - бул. Василь Краль з Львівського повіту, командир відділу "Галайда ІІ". Цей відділ був тоді в рейді на Підляшші. "Володя" - Іван Романечко, референт СБ Підляського надрайону, а по смерти "Хмари" керівник цього надрайону.
5. Відповіді не було так довго тому, бо команда Біла-Підляського інспекторату ВіН-у наперед консультувалася зі своїми зверхниками - командою Люблинського "обшару" ВіН-у май. Маріяном Ґолембєвським, який був прихильником польсько-української співпраці й головним її ініціятором ще від весни 1945 р. (Дані: А.Б.Щесняк, Ж.З. Шота, "Дроґа до нікад", Варшава, МОН, 1973, стор. 334-335).
6. "Дзірит" ("Бурян", "Заґоньчик") - май. Ян Шатинські-Шатовскі - інспектор Біла-Підляського інспекторату ВіН-у, "Пайонк" - май. Владислав Вавдак - шеф розвідки й контр-розвідки ВіН у цьому ж інспектораті. (Їхні справжні прізвища й подані тут функції взято з книжки Щесняка й Шоти "Дроґа до нікад", стор.334).
7. Повинно бути: "Вир", "Шейк" і "Граб" - псевдоніми української делеґації на чолі з пполк. Юрієм Лопатинським, яка переговорювала з представниками АК в травні 1945 р. від імені УГВР і ГК УПА. Інформації про такий склад делеґації взято з книжки Щесняка й Шоти "Дроґа до нікад", стор. 329, бо нам не доступний український звіт про ці переговори.
8. Мова про вищезгадуваного "Володю" ("Морозенка") - Іван Романечко, див. прим. 4, - що в тому часі перебрав керівництво Підляського надрайону й написав цей звіт.
9. Додаємо цей лист "Морозенка" ("Володі") в польській мові, бо він ілюструє співпрацю між українською й польською розвідкою на Підляшші.
---------------------------------------------------------------------------------------------
Теодор Гарасим"як ("Дунайський"): Протокол зі зустрічі з АК, 12.1945 р.


Зустріч тягнулася до 3 годин. Представники були з Т[омашів - Любельського повіту] 1.
"X."2 - високий, бльондин, говірливий, інтеліґентний, около 30 літ (правдоподібно учитель).
Зустріч мала відбутися дня 5.12.45 р. о год. 19-ій в У[...]3. Коли я там прибув, застав зв'язкового, який завіз мене до У[...]. В У[...] я довідався, що нікого нема і ми з д."Косарем"(5) поїхали до О[...]. Там довідалися, що було двох представників, які відійшли до У[...]. Зв'язковий з О[...] забрав наші коні й поїхав до У[...] та о год. 12:20 6.12.45 р. прибули представники. Почувши, що їде фіра, усі присутні опустили помешкання. Ввійшло двох чоловіків. "Х." попереду - подав мені руку та вимовив якесь назвисько. Це саме зробив і "З.", "Х." був у чорному плащі, якого не скидав. Правдоподібно мав під ним зброю. "З." був у куртці, яку скинув. Убрані були добре, добре презентувалися. Я попросив за дві години. По повороті до кімнати, я зауважив, що вони дуже поденервовані. Я хотів відразу приступити до переговорів, але "Х" попросив, щоб вони трохи відпочили. Я спішився, тому що шеф "безпєченьства" з Томашева, об. Драбіньскі, заповів приїзд на ці терени.
Я спитався, чи вони розуміють українську мову. Вони відповіли, що не все. Я згодився їм вияснити незрозумілі слова по-польськи. Але потім я довідався, що вони навіть добре говорять по-українськи, переважно "З.". Щоб говорити, я запропонував, що будемо говорити на довільні теми. І спитав, як представляється політична ситуація в світі.
"Х.": Англійці та американці приготовляються до війни з совітами, але як завжди, роблять це у великій таємниці й звичайно несподівано для світа виявляють тоді, коли треба буде.
"Я": А як представляється ситуація в Європі?
"Х.": На Угорщині відбулися вибори - де побідили дрібні рільники, а комуністи провалилися, помимо зі сторони большевиків. У Франції комуністи не виграли, тому що проти них виступили солідарно соціялісти та католики. Де Голь знова прийшов до влади. Політика Де Ґоля супроти Польщі є розбіжна, Де Ґоль признав польський уряд ПКВН-у, вислав до Польщі свого представника, а рівночасно визнає польський уряд в Лондоні. Потім "Х." оповів, що в Ірані є революція і революціоністи йдуть на Тегеран, що це є робота большевиків, а в Азербайджані було голосування. Азербайджанці виявили волю виступити з союзу СССР, але Москва на це не погодилася. В цій справі Англія та Америка вислали ноти до московського уряду, щоб Москва вволила волю азербайджанців. Натомість вірменці, які є під Туреччиною, заявили, що вони волять турецьку неволю, як московську свободу.
"Я": А яка є політична ситуація в поневолених народів большевиками?
"Х.": Багато за це не знаю, лише представив вибори до парляменту в Угорщині.
"Я": А чи чули ви про союз поневолених народів?
"Х.": Ні.
"Я": Чи польські революційні групи вступили до союзу поневолених народів і чи хоч солідаризуються з ними?
"Х.": Не можу нічого про це сказати, бо не знаю. Запитаюся у своєї верхівки.
"Я": Як представляється політична ситуація в Польщі?
"Х.": В Польщі є при уряді поплечники Москви, Бєрут - жид, який перед тим називався Бєньковскі, в 1927 р. висланий до СССР за комуністичну діяльність. Потім [він] знова вернув під другим назвиськом, а дальше працював проти Польщі. Осубка-Моравскі рівнож з жидів. Так само в ни[жч]их клітинах адміністраційних є жиди, українці, росіяни. Українці - переважно на Холмщині (в "ресорті безпєченьства"). Свого часу поляки дуже цим були пригноблені, але тепер вже пройшло. І хоча дальше цей стан, але вже дальше менш загрожений. Прихильників Москви по цей бік Висли є більше в урядах, бо на це зложилися такі обставини, що фронт довго стояв над Вислою і большевики мали час зайнятися цими польськими землями. Більша участь жидів і українців в урядах та й комунізуючих поляків. За Вислою є краще, бо там менше є комуністів в урядах.
"Я": [Як] представляється військо і генерали в Польщі?
"Х.": Генерал Роля Жимєрські був військовим, але не солідним чоловіком. Тому його з війська усунули. Солідаризував з Сікорским, по смерти якого щойно зачав працювати. Ще до 1943 р. був на удержанні своєї дружини, яка мала склеп чи була в нім[ецькому] уряді у Варшаві. Досить бідно жив. Від 1943 року зачав добре жити, добре вбиратися та мати гроші, які здається походили з СРСР. У війську є старші офіцери москалі, або партійні українці, а стрільці й підофіцери москалі, або партійні українці, а стрільці й підофіцери не завжди є будуючий елемент, переважно пролетаріят і форналі - тому й так зле поступають з населенням, хоч між ними є й аковці, які не можуть багато зробити, бо є в меншості.
"Я": Чи то правда, що большевизується польська школа - викидається релігія?
"Х.": Ні, це неправда, бо хоч і були голоси деяких учителів проти релігії в школі ["З." - жидів], але більшість учительства виступила проти цього, так що більше цієї справи на з'їздах не порушувано (напр., учительський з'їзд у Люблині). Так само програма навчання не відбігає багато від програми з перед першого вересня 1945 р. Не змінився і устрій шкільництва, бо хоча хотіли шкільні чинники завести організацію шкільництва на зразок большевицький, одначе не вдалося.
"Я": А чи учителі дальше є чинником, який є під впливами большевиків? Маю на думці процес, (з'ясований у) 25 ч. "Пломка".
Оба представники дуже енергійно цьому заперечили. Заявили, що це була інтрига УКЦ, і що учительство завсіди було патріотичне й що у визвольних змаганнях був і є великий процент учителів.
"Я": А як представляється високе шкільництво? Чи є під впливом большевизації?
"Х.": Ні, студенти є майже всі проти сучасного устрою в Польщі, так само й усі професори. Було кілька, які пішли по лінії нового уряду, але ці відійшли до дипльоматичної служби [ректор Раабе і інші].
"Я": А [як] робітничі, селянські й трудящі інтеліґентські верстви ставляться до сучасного уряду?
"Х.": Робітники більше йдуть за урядом, але в меншості, бо більшість є проти. Селянство є в опозиції.
"Я": Чому ж в опозиції, коли дістало приділ поміщицької землі?
"Х.": Кошява господарка сучасного уряду до цього довела, бо континґент є великий, а за нього мало платять - 27 зол. за жито, 37 зол. за пшеницю, а літра премійованої горілки коштує 100 зол. І так з податками і іншими речами. Інтеліґент є теж проти уряду, бо знає до чого це все веде.
"Я": А як є справа з радянсько-польською приязнею?
"Х.": Є певні люди, які підтримують цю приязнь, але загал проти. Недавно у Кракові висаджено пам'ятник російського солдата, "визволителя Польщі".
"З.": А в Ченстохові дали в руки солдатові [на пам'ятникові] пляшку горілки, а на другу насадили багато різного краму із відповідним написом (сенс напису: "Ми тобі заплатили за визволення, можеш відійти".) В багатьох містах, де на ринках були гроби совітських героїв, хтось вночі ці гроби зрівняв зі землею.
"Я": Як представляється господарка в Польщі?
"Х.": Зле. Треба сподіватися, що прийде девальвація золотого, бо вже друкують 5-тисячні банкноти. Є знижена ціна - робітник і інтеліґент бідує. Большевики вивозять денно 50 тис. тон вугілля до Росії, а в Польщі нема чим опалювати льокомотив.
"Я": Як горожани з Польщі сприймають сучасну пресу, яка є большевицькою аґіткою?
"Х.": Пресу, яку видає уряд, громадяни майже не читають.
"З.": Я був в Катовицях і хотів купити [якесь число газети], то продавець [до]дав [теж] іншу. Коли "З." не хотів її купувати, тоді продавець сказав, що не може продати йому одної газети, бо ніхто не купує цієї другої. І так є у всіх містах.
"Х.": Натомість уряд засипає цими газетами всі уряди, а найбільше громадські, бо господарі радо скурюють їх. Натомість тепер виходить у Кракові "Тиґоднік повшехни" - тижневик - ПСЛ [Польського Строніцтва Людовеґо], де працюють навіть академіки й де поміщується статті проти статтей в проурядовій пресі, а навіть проти деяких законів (напр., проти супружного права). До цього виходить в Ченстохові клеракальний часопис "Нєдзєля", яка є рівнож редаґована в дусі опозиційнім проти проурядової преси. Обі ці газети є дуже популярні поміж всіма шарами польського населення.
"Я": Коли прийде до виборів в Польщі?
"Х.": Хиба аж восени 1946 р., вже в "одродзоней Польсце", бо уряд боїться тепер виборів, бо знає, що програє, бо 90% населення буде голосувати за АК. Навіть об. Ґомулка, секретар ППР, офіційно заявив, що опозиція при виборах мала би 80%. Тому правдоподібно вибори будуть відложені з цією думкою, що цей же уряд має різні засоби [матеріяльні] і можливості й що за довший час своєю політикою приверне до себе громадян.
"Я": А яка є сучасна політика АК? Чому АК не проявило та не проявляє виразної політики супроти совітів і большевицько-польського уряду?
"Х.": АК не виступало й ще активно не виступає проти совітів і совітизації Польщі, бо була думка, що уряд Польщі перейде дорогою еволюції в руки АК. Тому й повернули з-за границі - Вітос, Кернік, Станьчик, Грабскі, Міколайчик і інші та ввійшли до уряду, а до нижчих урядів також пішли люди з АК і тою дорогою хотіли заволодіти Польщею. Але це не дало жадних результатів, бо про це свідчать великі арешти серед АК.
"З.": В одній Варшаві сидить 40 тис. ув'язнених.
"Х.": Но, може стільки ні, але по всій Польщі є великі арешти. Поляків вивозиться на Сибір. Большевицьке військо вправді трохи вицофалося з Польщі, але ще є НКВД. Хоч [воно] само не діє, але є "руководітєлями" [секретними] в слідствах та в'язницях і все робиться під їх диктат. Це все бачить громадянин в Польщі й питається, де є та демократична незалежна Польща. Так створюється опозиція. АК змінило своє становище супроти еволюці[й]ної політики, а підготовляє революцію і чекає на весну. Тепер не виступає, бо боїться репресій, хоча знає, що УПА діє активно, але вони ще чекають.
"Я": А чи верхівка АК вже зв'язалася з верхівками інших народів і узгіднила спосіб поступовання та боротьби супроти большевиків?
"Х.": Не знаємо. Спитаємо вгорі. На другий раз скажемо.
"Я": Чи це правда, що польський уряд ПКЕН-у просив маршала Рокосовського про поміч проти опозиційних банд?
"Х.": Так, були такі чутки. Але до цього часу [це] ще не впроваджене в життя.
Я приготовив ще багато питань відносно політики АК - або сподівання інтервенції ПКЕН-у та АК супроти сусідів - українців, білорусинів, литовців, чехів та німців і інше, але не було часу й я мусів перейти до інших [с]прав. Я подякував за цінні інформації та приступив до обговорення політики українських націоналістів. Я розвинув думку союзу кавказьких, балтийських, білоруського, українського, польського, а може і чеського народів проти московського та німецького імперіялізму, заторкнув історію України та Польщі і взаємні відносини між тими двома народами, політику Польщі і Москви супроти України, на якій виграла лише Росія [від Андрусівської угоди до Кримської конференції], натякнув, що теперішня ситуація в Польщі є аналогічна до часів останнього короля Станіслава Понятковського - втручання Росії у внутрішні справи Польщі, поступовання амбасадора - посла Репніна та Штакельберґа; потім Польща по 1815 р. [по віденськім конґресі] - допровадження Польщі до цього, що навіть назву її Росія перемінила на "Привіслянський край". Так само діється і тепер, але в дуже скорім темпі. Легенько я доторкнув справи старої польської політики на засадах політики районів та звів до цього, що Польща повинна погодитися на те, що вона мала держава й повинна йти з малими державами в союзі, коли не хоче знова впасти жертвою німецького, або московського імперіялізмів.
Оба представники на це погодилися. Потім я розвинув наші кличі "Воля народам і людині". Дальше я представив нашу визвольну боротьбу з большевиками від 1918 року до тепер. Останньо в нашій зовнішній політиці є намагання створити бльок поневолених народів та узгіднити спільне поступовання проти большевиків і закликав поляків, щоб і вони пішли слідами, а не діяли на свою власну руку і не дали одуритися большевикам. Бо це вже ми перейшли - була совітська Україна зі своїм урядом, зі своїм премієром, зі своїми школами. Нам позволено разом з росіянами виступати на міжнародних конференціях, підписувати договори 21.3.1921 р. в Ризі і т.п., а потім прийшла велика м[а]ртирологія укр[аїнського] народу, яка тягнеться до тепер. Це саме чекає і польський нарід, але приспішеним темпом. З'ясував я їм і добросусідські взаємини на підставі плятформи УГВР та відношення до національних меншин, які будуть в нашій державі.
"Х.": А як бореться український народ дальше на схід під большевиками?
Я: В Галичині, Волині та на всіх українських землях діє УПА та організація.
"Х.": А як населення відноситься до визвольних змагань?
"Я": Населення на всіх землях України активно попирає боротьбу проти окупантів.
"Х.": А чи нема вісток, чи совіти приготовляться до війни з аліянтами?
"Я": Тепер не знаю, але в осені явно говорено про неминучість війни з "капіталістіческою" Англією і Америкою. Тепер лише є знаки, що совіти думають про війну, бо майже ввесь державний бюджет іде на військові цілі й удержується велика армія.
"Х.": А чи відомо вам, чи діють переселенчі комісії в УРСР, які мають переселити поляків?
"Я": Такі комісії є, бо навіть українці Холмщини і інших українських земель під Польщею, які виїхали до УРСР, користають з побуту комісії і записуються назад на свщї землі.
"Х.": Чи чули, як живеться полякам в УРСР?
"Я": Чув я, що у Львові були арештування між поляками, які не хочуть записуватися на виїзд. При тім спімнув я про релігійну нетолєранцію большевиків в Галичині, арешти серед вищого духовенства греко - католицького та насаджування урядового православія - політика Евлогія та графа Бобрінського і князя Львова супроти галичан з року 1914 - 1915.
(Тому що зістало ще пів години часу, ми приступили до обговорення теренових справ).
"Я": Чому чинники АК не дуже активно виступають в боротьбі супроти людей в "безпєченьстві" та в інших урядах, війську і між цивільним населенням, які діють на шкоду й українського і польського народу [комуністи та донощики большевицькі].
"Х.": Ми діємо! Ось в цій цілі ми вдарили на Томашів Люб[ельський] та випустили польських і українських в'язнів та зліквідували багато людей, які і нам і вам шкодили. Зістався шеф "безпєченьства" Драбіньскі, якого за всяку ціну треба унешкідливити й то так ви, як і ми, маємо до цього стреміти. Крім цього, є ще кілька таких людей - справді українців, але які діють на нашу й вашу шкоду.
"Я": А чому ви не унешкідливили Худзіка та Муху в Белзі, які псують взаємовідносини поміж українцями та поляками?
"З.": Я там був і довідався, що Худзік і Муха не є такі небезпечні - хоча їх перенесеться де-ін-де. А треба усунути секретара ППР - Струсінського-Рибака.
"Я": Хто відповідає за бандитські напади польського населення на українців в прикордонній полосі? Ми не є противниками, щоб польське цивільне населення замешкувало в сусідстві українців, але польське населення повинно коректно вести себе супроти українців, а не так, як до тепер. Польське населення лише займається донощицтвом на українців, або само грабує українців на власну руку (прим., поляки з Годованець - грабують селян в Динисках і Річиці Томашівського повіту, або зі Старого Села, Ликошина, Тишовець з Грубешівського повіту), або з МО - як в Варяжі, Потуржині, Кристинополі та Белзі. Тому АК повинно вплинути на цивільне населення, щоб цього не було. Винних покарати і в цій цілі нав'язати з нашою безпекою контакт, щоб спільно поборювати і бандитизм і донощицтво - сексотство, "стрибків" та "ресорт безпеки" і шкідливих осібняків з адміністрації. Дальше повинен бути установлений пункт, де б наші чинники безпеки з польськими чинниками безпеки сходилися та вимінювали [інформації про] підозрілих типів та вияснювали певні неясні справи. Потім я представив жахливі відносини в тюрмах, переважно в Грубешеві та Холмі, де навіть аковці знущаються над українцями. (В цім моменті оба представники заперечили щодо участи АК в знущанні) і попросив я, щоб організація АК вплинула на поправу тих відносин. Дальше я представив грабунки й вбивства наших робітників, які повертають з Німеччини, переважно в Грубешеві і Томашеві і рівнож просив вплинути і змінити цей стан. Представив можливості повороту українців з УРСР і щоб рівнож поляки добре ставилися до них.
"З.": Повідомив, що на терен Томашівщини вернуло до 200 осіб з УРСР, переважно чоловіки без родин, з яких багато хто хоче йти до "ресорту безпеки" і діяти на шкоду поляків та запитав, як з ними поступити.
"Я": Треба добре справу пересл[і]дити, а щойно тоді винних карати. (Ці всі справи представники записали і погодилися вплинути на зміну тих відносин). Я дальше запитався, чому до цього часу АК не виступило активно, а хоч би пропаґандивно до переселення українців, або взагалі не зайняло супроти цього жадної постави.
Представники нічого не могли відповісти, хоча заявили, що АК є противне виселенню, а потім додали, що вони бояться репресій зі сторони большевиків, коли б явно виступили. Тоді я їм представив, що це є большевицька політика, щоб польський та український народ ще більше роз'єднати - до цього, щоб перервати нам контакт між собою. Дальше АК повинно не допускати до переселення, хоча б в ім'я того, що вона боронить позиції політики з перед 01.09.1939 р., а позволивши на переселення, воно уґрунтовує заграничну та внутрішню політику ПКЕН, тоді коли АК повинна на кожнім кроці шкодити цій політиці. І я заявив, що наше становище є таке, щоб АК повела аґітацію проти виселення поміж ВП, міліцією, адміністрацією та цивільним населенням. Представники це записали собі. Між іншим я згадав, що ми виготовили отвертий лист до всього культурного світу, як протест супроти виселення і взагалі поступовання большевиків і поляків супроти українців поза лінією Керзона. Згадав я про летючки до ВП. Дальше я просив, щоб АК вплинуло на повітові адміністраційні чинники, щоб придержувалися демократичного чинника при волосних та сільських виборах війтів та солтисів. Потім представив я їм можливість заіснування такої ситуації, що наші відділи будуть змушені перейти на терен замешканий поляками, а тоді АК повинно нам прийти з поміччю, помістити ранених та хворих на своїм терені й безпечних місцях. На - кінець я запропонував, щоб ми вимінювали часописи та свої видання, твори, зброю, одежу [за збіжжя і товщ].
Потім, що добре було б, щоб зустрінулись якнайскорше, а може й наша верхівка. Все це представники записали й визначили зустріч біля 1.1.1946 р. Дальше визначили зустріч з представниками з Грубешова на 14.12.1945 р., або 16.12.1945 р. на 14 год. в Л[...].
Я ще не згадав про лінію демаркаційну, щоб без перешкод діяла АК та УПА. Вони все це записали і сказали, що при другій зустрічі дадуть на це все відповідь. Ще раз просили, щоб усунути Драбінського та товаришів і Струсінського та на цім розмова скінчилася.
На закінчення ми скромно повечеряли і о год. 3:30 вони пішли до У[гнова] пішки, а ми від'їхали до Р[ічиці]. 5
[Дунайський]. (6)
ЗДМЛ,тека Ш (7)
© Підготовка текстів, примітки, ілюстрації і резюме - Євген Штендера, ©1985-2001 рр.



Примітки
1. У машинописі звіту це місце замазане, а також назви інших місцевостей, по яких їздив наш делеґат Теодор Гарасим'як ("Дунайський", "Равіч") з Варешина Грубешівського повіту, шукаючи за польськими делеґатами. Мені залишилося в пам'яті, що на цю зустріч їздив Т.Гарасим'як сам від імені 28 холмського ТВ УПА "Данилів" (Є.Ш.). З польського боку були представники керівництва ВіН-у у Томашівському повіті.
2. Літерами "Х." і "З." Т. Гарасим'як назвав польських представників. Додаткових даних про них немає.
3. Згідно з моєю пам'ятю зустріч відбулася в м. Угнові, або на фільварку біля Угнова (мабуть - Улика або Олика). В цьому фільварку була ґуральня, через працівника якої нав'язано контакт з ВіН-ом. Організатори зустрічі не домовилися точно про час та місце зустрічі й через це делеґати "шукали" одні за другими.
4. "Косар" - станичний або кущевий зі с. Ульгівок, який, як це виходить зі звіту, допомагав Т. Гарасим'якові заїхати на місце зустрічі.
5. Це тільки мій здогад, що літера "У" - це Угнів, а літера "Р" - це с. Річиця.
6. Звіт немає підпису, проте в мене не має сумніву, що це звіт "Дунайського" - Теодора Гарасим'яка.

------------------------------------------------------------------------------------------------
"Певний" ("Явір"): Протокол зустрічі з представниками "ВіН" 18.05.1946 р.


На (зу)стрічі з нашої сторони були: "Равіч", "Явір", "Хмурий" 1.
Присутні з польської сторони: п. "Остоя" - політ[ичний] реф[ерент] з Центру, з Варш[ави] 2 п. "Азія" - окружний інспектор 3; кап. "Вирва" - повітовий комендант 4; 4 офіцери "ВіН"; 1 представник з пов[ітового] проводу пов. Х[олм]; 2 представники з Т[омашівського] пов[іту]; 1 секретар і 1 поручник - командир охороняючого відділу.
Делеґацію "ВіН" охороняв в[ідділ] в числі 100 люда.
Нашу делеґацію охороняв п[ідвідділ] в силі 20 люда.
Конференція почалася о год. 10-тій і тривала до год. 20-ої, з одногодинною перервою (обід).
Порядок нарад:
1. Світова політична ситуація - п. "Ост[оя]".
2. Ідея фронту поневолених народів і польсько - української співпраці - д. "Равіч".
3. Ідея польсько - української співпраці - п. "Ост[оя]".
4. Військові справи.
5. Територіяльні взаємовідносини від Володави до Білгорая.
6. Господарчі справи.
7. Закінчення.
Представник "ВіН" п. "Остоя" пропонував вести відправу два дні, однак брак харчів для їхнього відділу був причиною скорочення її до одного дня.
Перед год. 10-ою до нас прийшов відділ "ВіН" в числі 8 люда зі запитом, чи ми готові до конференції.
Провідник нашої делеґації "Равіч" сказав, що готові. Тоді ком[андант] польської групи вислав 2-х стрільців по польську делеґацію. За кілька хвилин появилася чисельна польська делеґація, в супроводі більшого відділу убраного в польські уніформи. На чолі йшло 2-х стрільців, з ними двійками делеґати, за делеґатами двійками решта охорони. Привитавшися з нашими та перекинувшися кількома куртуазійними словами - приступлено до конференції. Конференція відбулася в лісі.
...
Ад. 1. Згідно з порядком нарад, п. "Ос[тоя]" реферував пол[ітичну] ситуацію у світі. На початку підкреслив значення II світової війни для поневолених народів, в тім числі й для України. "Совєтської України ми не узнаємо, бо знаємо дійсне обличчя СРСР". Дальше пролеґент доводить потребу польсько - української співпраці. Твердить, що влада польського підпільного руху від початку робила все, щоб наступило зближення до українського підпілля, що немає основніших різниць, які б могли щодо польсько - українських відносин і запевнюємо чистість цієї ідеї. Бажаємо вільних обох наших народів у вільних державах".
2. "Ос[тоя]" вважає, що світ поділився на два ворожі табори, один табор демократичний, другий - терору й насилля. "Виринає питання: чи є можлива співпраця, або існування побіч себе [ц]их двох таборів? Ні! Один з них призначений на загибель, а впасти мусить світ безправ'я! Демократія - це наша ідея, за яку ми ідемо на смерть, не тому, що демократія має виграти, але тому, що боремося за правду."
"Які ж наші дипломатичні орієнтації?"
"Ми стоїмо за правдивою англо-американською демократією, яка біля себе скупчує ряд менших держав, які радо йдуть на співпрацю, як рівний з рівним. З другої сторони є Совєтський Союз - тюрма народів. Поневолені народи не мають примітивних людських прав. Самі большевики говорять, що поневолюють 70 різних народів".
"Наш клич - Вольносьць обивателя і нєзалежносьць паньства! Україна одна з тих народів, що не має ні одного, ні другого. Україна, це велика країна, гноблена большевиками, яка створила скристалізовану ідею і сміло змагає до визволення. Білорусь того не виказала".
Світ, по думці прелеґента, упорядкує "Атлянтійська Карта - чудове діло Рузвельта". Атлянтійська Карта повинна бути євангелією всіх політичних починань.
На останній конференції в Ялті та наступних, відступили від засад Атлянтійської Карти, але тепер помічається тенденцію її дальше реалізувати. Доказом цього може бути промова Черчіля. По словах ц[іє]ї промови орієнтуємося, що до боротьби двох таборів є змобілізовані всі сили світа. Черчіль своєю промовою підготовив світову опінію морально й мобілізуючо для майбутніх світових подій. Також провадиться мобілізація матеріяльних спроможностей, але поки що більш тайна, але її вже видно. В США переводиться загальний військовий перевишкіл, хоча вже рік по війні. Це значить, що там уважають, що для реалізування своїх ідей треба буде конечно вжити сили. В промові Сталіна про 25-літній плян праці, говориться, що в тім часі воєнна промисловість дійде до "вищого" рівня. Це свідчить, що співпраця по II світовій війні починається підготовкою до війни. Тому також "Комінтерн" продовжує свою працю, хоча офіційно був розв'язаний. Найінтенсивнішу працю в Польщі вів "Комінтерн" на українських землях і через те в Польщі. Опісля ці землі влучено до решти совєтського кольосу. Те саме зі Закарпаттям.
"Що представляє собою тепер Росія й Сталін у світі?"
Це питання прелеґент з'ясовує так: Росія старалася створити такі умовини політики на міжнародній арені, щоби можна було довільно лявірувати і завжди правно себе оправдати. Тому введення представників України, Білорусії й Польщі в ООН. Має теж значіння пропаґандивне, бо большевики цим доказують, що ці держави є незалежні.
"Облуда мусить зникнути. Ми стоїмо на боці боротьби за демократичний порядок у світі!"
Боротьбу двох бльоків ми вже бачимо за столом установи ООН. Там виявилося, що большевицькі представники не представляють волі поодиноких народів, а виконують безоглядно волю Сталіна.
Представники демократичних держав не є "пйонками" Англії, ані Америки, а виступають в ООН, як представники вільних держав в обороні засад демократії і прав своїх, чи інших народів, чого доказом є світлий виступ Куби в ООН. Малі народи не бояться співпраці з демократичними країнами, бо знають, що ці пошанують їхні права. США це найбільша демократична країна світу, з якої беруть засади демократії (англо-американську демократію промовець сильно - ідеалізує - прим. протокул.). ООН - це твір Англії й Америки, це досвідчувальне дерево, на якім народжуються добрі й злі овочі.
Уряджено нюрнберзький процес тому, щоби всі суспільні організації світа пізнали зло тиранії та тому, щоби знали, що демократичний світ бореться за правду, справедливість, що гуманність перемагає, що зло осуджується.
Демократичний світ змагає до волі, спокою, справедливости. Большевизм протидіє ц[ьо]му. Большевизм ніде не запанував за згодою народу, загальним голосуванням, завжди приходив до влади підступно, по трупах і поневоленні інших народів.
Найкраще виказав большевизм своє обличчя на нашій шкірі. Скільки мусіли перетерпіти українці за 26 літ поневолення, коли вони зазнали стільки лиха за так короткий час. Як большевики додержують своїх обіцянок, найкраще послужить приклад долі України. Кожний це знає, що щорічно 10%населення мусить бути зрушен[о] з місця. Так трактуємо і теперішню репатріяцію українців до СССР.
Тепер большевики хочуть торпедувати ООН.
Англія стоїть в першій лінії боротьби з большевизмом. Америка відограє ролю вождя і старається проти большевизму мобілізувати всі народи. Большевики атакують Англію з усіх сторін. (Кампанія в Індії, Єгипт, Персія, Греція і т.д.).
Але світ розкриває правдиву ціль цієї роботи. Напр., Де Ґоль відкрив правдиве обличчя комуністичної роботи у Франції і назвав її по імені. Він сказав, що не погодиться ніколи на те, щоби Париж був підпорядкований Москві.
Італія старається відбудуватися і стати корисною в ООН, але ще потрібна кварантанна, а Сталін, як може, кокетує свою сторону.
Свого часу ген. Сікорський заініціював "федерацію Слов'янських народів". Перша до цього приступила Чехословаччина, але Бенеш пізніше продав цю ідею тому, щоби бути при владі. Тепер спирається на Сов[єтський] Союз і не завагався продати Закарпаття.
В Румунії, Мадярщині, Болгарії, Югославії також панує большевизм і вони змагають до освободження. Ще раз підкреслює прелеґент, що моральна мобілізація світу вже зроблена, а тепер світ підготовляється матеріяльно. Кінчить свій референт клич[ами]:
"Хай живе демократія!
Хай живе Самостійна Українська Держава!
Хай живе Самостійна Польська Держава!"
По короткій перерві забрав голос п. "Остоя", пропонуючи дискусію на цю тему.
Д. "Равіч" додав, як корреферат до політичного огляду. В нім підкреслив значення боротьби поневолених народів проти большевизму, виказав потребу консолідації поневолених народів та конечність орієнтації на свої власні сили та резолюцію поневолених народів.
Д. "Равіч" подав такі три питання для вияснення польською стороною:
1. Чи є можлива революція в Росії?
2. Чи є можлива революція поневолених народів?
3. Чи дійде до III світової війни?
1. (і 2) Можна відповісти так і ні. Можна це передискутувати, бо чому ж большевики передбачують контрреволюцію. Але уважаємо, що вона без зовнішніх чинників не буде мати успіху. Ми не числимо на революцію, бо як можемо числити на те, що не розв'яже наших питань. Числимо скоріше на гірше, як на краще, щоб не розчаруватися.
3. Ясної відповіді не можна дати. Думаємо, що цього року вибухне, бо коли би відтягнулося, Росія мала би також атомову бомбу і тоді хто знає, чи дійшло би до удару зараз. Видно по всім, що війна підготовляється, а ООН, як було сказано, експеримент, дерево доброго і злого, створена Англією й Америкою, щоби скинути зі себе відповідальність за III майбутню світову війну. Тому потрібна перш за все моральна мобілізація сил, а тоді можна буде робити матеріяльну. По промові Черчіля видно, що морально світ вже підготований. Коли би не почалася війна, а Польща була змінена на Сов[єтську] республіку, розпочинають вони в Польщі революцію, щоби почати велику слов'янську війну, або світову війну.
Ад. 2. По обідовій перерві приступлено до дальших точок.
Д."Равіч" виголосив реферат на тему "Ідея співпраці Польща - Україна". Доказав історично, що було багато моментів співпраці обох народів, але багато моментів не використано й через те був завжди упадок обидвох народів, та сумним є, що польські й російські історики перероблювали історичні дані, пхаючи польський народ на імперіялізм, клич "од можа, до можа". За цими хворобливими кличами пішов польський народ і польські політики. Внаслідок цього і прийшло до упадку Польщі в 1939 р., була якраз зла розв'язка питання українського в новоповсталій Польщі та взагалі українські проблеми в світі.
Дальше прелеґент доказував конечність співпраці обох народів у будуччині в ім'я боротьби обох народів проти російського імперіялізму. Співжиття й співпраця мусить спиратися на щирості взаємовідносин та взаємному пошануванні своїх святощів. Ця співпраця мусить бути не лише на папері, чи в дипльоматичних відносинах, але мусить вкорінитися і перейти в усі верстви суспільства. Така співпраця мусить поширитися серед усіх поневолених народів, а в першій мірі сусідів Польщі й України.
В цім місці прелеґент зацитував дві статті з плятформи УГВР, про спільну боротьбу поневолених народів проти большевизму та про сусудські взаємовідносини з сусідними з Україною народами.
В дискусії п. "Ос[тоя]" підчеркнув правдивість виводів д. "Равіча" щодо мильного інтерпретування деякими істориками польсько - українських відносин, бо вони були виховані як раз на роздмухливому польському імперіялізмі й шовінізмі до українського народу.
Ад. 3. Дальше п. "Остоя" на цю саму тему виголосив реферат. До реферату підійшов з іншої сторони, а саме, які спільні інтереси польського і українського народів є підставою до стислого життя і співпраці. Реферат почав тим, що для рівноваги російського та німецького імперіялізму повинні з'єднатися всі держави Середньої Європи, включно з Грецією і поневолені Росією народи Азії. (Тут підкреслює він "Слов'янські народи". Росію він виключає зі слов'янських народів. Після його слів, границя слов'ян кінчиться на східних українських землях. За цією межою росіяни, хоча називають себе слов'янами, але є вони - змішані з іншими племенами, які витворили російський тип людини не зі слов'янською психікою).
Ідея співжиття і співпраці випливає теж з географічного положення обох народів. Ці країни лежать на шляху східньої і середущої Європи. Зближені економічними можливостями - український сирівець та рільничі продукти України для Польщі, промислові вироби Польщі для України. Подібне моральне, суспільне, культурне, а навіть расове життя обох народів (в іншім значінні, як німецький расизм), є запорукою, що така співпраця може бути щира і довготривала.

При кінці свого реферату прелеґент закликав усіх присутніх, щоби [вони] поважно трактували цю проблему, а в першій мірі на пограничних теренах. Закликом: "Польща з Україною, Україна з Польщею - до щасливіших днів" - [він] закінчив свій реферат.
Завваги. В обох рефератах п. "Ос[тоя]" змагав, щоби дійшло до співпраці обох народів і щоби це реалізувалося практично в прикордонній полосі. Цю конференцію вважав він вступною до ширшої конференції, на яку б прибули політичні референти КП обох народів і формально завершили державний союз обох урядів. Головна конференція може відбутися вкоротці, узалежнена двома причинами:
1. Як уложаться взаємовідносини на мішаній території.
2. Як випаде референдум в Польщі 30.6.
Останньо вичувається, що польській стороні дуже залежить на устабілізуванні польсько - українських відносин і п. "Ос[тоя]" якраз призначений на те, щоби до цього довести.
Ад. 4. Обговорено справу спільної акції на м. Г[рубешів].
Ад. 5. П. "Аз[ія] висловив бажання, щоби остаточно усі справи польсько - українського життя на терені від Володави до Білгорая, полагодити.
Рішено:
1. Цивільне населення, яке не співпрацює з НКВД, може свобідно жити на цих теренах.
2. Всіх аґентів та бандитів будеться карати революційними законами одною і другою стороною.
3. Військові відділи можуть квартирувати на обох територіях, переховуватися та діяти проти большевиків та збольшевизованих елементів, за попереднім узгідненням з місцевими проводами. В тій цілі вони подали кілька пунктів зв'язку. Зазначили, що польські відділи не будуть оперувати на українській території, хіба осінню.
4. Ранених і хворих перевозити на польську територію, де будуть забезпечені сан[ітарною] опікою.
5. Спірні справи будуть вирішувати обі сторони спільно.
Ад. 6. П. "Азія" заявив, що замовлені речі будуть на слідуючий тиждень доставлені на умовлений пункт. Рівно ж скоро будуть матеріяли, замовлені тепер.
Ад. 7. На закінчення визначено пункт стрічі перед акцією на м. Г[рубешів] та намічено, що після акції місцеві провідники знову зійдуться на відправи. Доброзичливою гутіркою закінчено конференцію і сердечно розпращавшись представники роз'їхалися.
В червні 1946 р.
Слава Україні!
"Явір"
ЗДМЛ, Ш 8-12(6)
© Підготовка текстів, примітки, ілюстрації і резюме - Євген Штендера, ©1985-2001 рр.


Примітки

1. "Равіч" ("Дунайський") - Теодор Гарасим'як - був головою української делеґації. Вона прибула від імені 28 холмського ТВ УПА "Данилів". "Певний" ("Явір") - керівник підпільного видавництва на Холмщині "Інформативні вісті" - був заступником голови делеґації. Про "Певного" тільки відомо, що він був сином придніпрянських еміґрантів (старшин армії УНР), студентом, та що він був старшиною у волинському курені УПА під командою "Острівського", захворів на туберкульозу й залишився в Грубешівщині лікувати цю недугу. "Хмурий" ("Левко") - Володимир Баталія зі Снятинської Волиці Томашівського повіту, працівник надрайонового СБ - був членом делеґації.
2. "Остоя" - за даними Шоти і Щесняка - був шефом пропаґандивного відділу команди Люблинського обшару (воєвідства) ВіН-у. (Тут і в примітках 3 і 4 подані справжні прізвища й функції польських старшин ВіН-у за книжкою Шоти і Щесняка "Дроґа до нікад", стор. 340).
3. "Азія" - Юзеф Домбровскі - командант Грубешівського обводу (повіту) ВіН-у.
4. "Вирва" - кап. Станіслав Ксьонжек - командант Заміського інспекторату (округи) ВіН-у. Скоріше він був командантом ВіН-у на Томашівський повіт і брав участь у переговорах з УПА в Любачівському повіті.
5. Пропозиція спільного наскоку УПА й ВіН-у на Грубешів була обговорювана на попередніх зустрічах Т. Гарасим'яка з С. Ксьонжеком на початку травня 1946 р. На цій конференції (18 травня) обі сторони прийняли цю пропозицію, намітили загальний плян й устійнили дату наскоку.

--------------------------------------------------------------------------------------------
Теодор Гарасим"як ("Дунайський"): Коротка інформація з зустрічі з ВіН-ом 18.05.1946 р.


Зустріч відбулася згідно з умовою дня 18.5.46 р. у лісі. Тривала від год. 10-ої до 20-ої.
З української сторони були слідуючі представники: "Равіч", "Явір", "Хмурий".
З польської сторони: "Ос[тоя]" - провідник делеґації - [пропаґандивний?] референт з Варшави; "Аз[ія]" - обласний провідник; капітан "В[ир]ва" - повітовий провідник 1; 5 офіцерів ВіН-у; 1 представник повіту і представники Томашівського повіту; 1 секретар.
Порядок дня:
1. Світова ситуація - реферат "Остої".
2. Ідея співпраці Польща - Україна - "Равіч".
3. Ідея співпраці Польща - Україна - "Остоя".
4. Військові справи.
5. Теренові справи.
6. Господарські справи.
7. Закінчення.
На внесок "Остої" конференця повинна відбуватися 2 дні, щоб обговорити всі справи докладно. Одначе брак харчів для польського військового відділу (який числив 100 осіб) на це не дозволив і конференція тривала 12 годин з одногодинною перервою.
Ад. 1. П. "Остоя" в своїм рефераті з'ясував політичне становище у світі, де зарисовується два світи: а) правдиво демократичний та б) світ заперечення усього, що людське, - світ варварський. Йде послідовна війна поміж цими світами і один з цих світів мусить виграти, а другий згинути. Цей що згине, це - більшовизм. По поваленню більшовизму мають постати незалежні держави, а в першій мірі Україна і Польща, які мусять зв'язатися з собою ідеєю співпраці, щоб виконати історичну місію на сході Європи і обезвладнити російсько - німецький імперіялізм та зорганізувати усіх слов'ян до виконання певної історичної місії. Прелеґент клав найбільший натиск на політичну співпрацю між Польщею і Україною і то зараз, щоб як найскоріше визволитися від большевицького ярма. (В словах прелеґента відчувалася щирість і тривога, що коли дальше так буде, то польський народ пропаде під большевицькою дійсністю.) Прелеґент добре орієнтується у справах українських, після лектур Леона Васілєвського та сучасної дійсности.
Ад. 2. "Равіч" - представив у своєму рефераті польсько - українську співпрацю на протязі історії від княжих часів до сучасности. Представив конечність стислої співпраці під сучасну пору не лише поміж українцями і поляками, але взагалі з усіми поневоленими народами.
Ад. 3. "Остоя" у своєму рефераті представив етнічні, економічні, психічні, суспільні, культурні й релігійні сторони українсько - польського життя, які є запорукою, що таке співжиття є можливим і конечним поміж обома народами.
Ад. 4. Рішено виконати спільну акцію на Грубешів.
Ад. 5. "Аз[ія]" та "Равіч" обговорили усі теренові справи і винесли певні постанови.
Ад. 6. Господарські справи відносились до торговельних взаємовідносин. Поляки мають нам доставляти усі предмети щоденного ужитку, а українці мають їм доставляти коні, вози, товщ і збіжжя на борошно.
Ад. 7. Поставлено за три тижні знову з'їхатися, а "Остап" предложив внесок, щоб з'їхалися представники обох проводів з далекойдучими уповноваженнями і свої постанови на конференції підписали, як акти державні.
Нашу делеґацію охороняв відділ 20 стрільців.
16. 6. 1946. - Слава Україні!
"Равіч".
Додаткові пояснення до точки 5:
а) Обговорено і полагоджено слідуючі справи: українське і польське цивільне населення може беззастережно мешкати на українській і польській території, коли не буде шкодити визвольним змаганням обидвох народів та не буде належати до ворожого (комунізуючого) табору.
б) Українські військові відділи можуть перебувати на польських територіях беззастережно, але після попереднього, або пізнішого повідомлення польського проводу ВіН.
в) Ранені та хворі українці з УПА та організації можуть перебувати на території польській, де одержують лікарську поміч.
г) Польські і українські революційні суди можуть судити після своїх прав політичних і кримінальних злочинців обох національностей, одначе про це повідомлять протокулярно другу сторону.
ґ) Визначено пункт, де мають бути зустрічі та зв'язки.
["Равіч"].
ЗДМЛ, тека Ш 8-13 (1)
© Підготовка текстів, примітки, ілюстрації і резюме - Євген Штендера, ©1985-2001 рр.
1.Машинописна копія ориґіналу.

----------------------------------------------------------------------------------------------

Сергій Мартинюк ("Граб"): Звіт із зустрічі з кореспондентом газети "Сатердей Таймс" 3 - 4 серпня 1946 р.

1. Як дійшло до зустрічі?1


Друзі "Л[eвко]", "П[евний]" і "О." ["Остап" або "Олег"] 2 прибули до "союзників" 3 в цілі полагодження сусід-ських справ. Я був якраз вернувся з лікарні і чекав, аж хтось з наших приїде, щоб дістатися в свої сторони. Кап. "В[ирва]" 4, комендант сусідського нам обводу, запро-понував нам, чи не схотіли би ми використати нагоду і зустрінутись із кореспондентом одної з англійських газет. Вони також будуть із нами говорити, а також покажуть йому один із своїх "лєсьних"5 відділів. Кап. "Вирва" сказав, як дійшло до того, що вони будуть мати зустріч з тим кореспондентом. Ото ж у Варшаві кореспондент цей зустрівся з однією їх жінкою. Ві? розбалакався з нею (мабуть в якійсь кнайпі, чи ресторані) про всякі проблеми сьогоднішньої Польщі, про уряд Бєрута і його "збльоковані партії", про Міколайчика, ПСЛ і його совітів, "безпєченьство" і врешті про поляків "лєсьних".
Є там кілька банд по наших лісах, які займаються переважно грабунком і тероризуванням населення - висловив свій погляд і поінформованість кореспондент у цій справі. Це без більшого значення.
Зовсім справа мається не так, - мала б відповісти полька. - Відділи "лєсьні" - це не є бандити, як їх офіційно називають в цілій Польщі. Коли б ви хотіли, я можу уможливити вам відвідати цих із лісу.
Кореспондент зацікавився тим і вони договорилися поїхати в холмський і грубешівський повіти. Дальше "Вирва" вияснив, що із цим коресондентом можна говорити по-англійськи і по-німецьки. Хоч по-німецьки говорить і розуміє він слабо, однак вони будуть також користати цією мовою. Зрештою він має свого перекладчика.
Ми згодилися використати нагоду, хоч така зустріч була для нас несподіванкою. Кап. "Вирва" радив нам використати останні години й приготуватися до нього, а навіть написати в короткій і змістовній формі все, що ми хотіли йому сказати. Все це йому передадуть. Ми однак сказали, що ми усно перекажемо все, що його буде цікавити. Зрештою може і самі його про дещо розпитаємо.
- Ви головно представте велику небезпеку й загрозу большевицької Росії не тільки для українського народу, але й для англо - американців і для цілого небольшевицького світу. Розкажіть йому про великі приготування Росії до війни, про те, що діється там на сході в центрі Сов. Союзу. Скажіть йому, якщо Англія і Америка будуть потуряти большевикам і будуть зволікати зі збройним виступом проти них, то їх "ясни шляк трафі" - інструктурував нас "Вирва".
Зараз звечора нас покликано з наших кватир на інше місце. Ми там застали стражу "союзників" вже на фірі, готові до від'їзду. Я привітався із "Ка."6 і "В[ирвою]" (ці були вже мені знайомі) і ще з декількома. Сказав їм лише декілька слів про [...] 7Вони зараз від'їхали, передаючи нас якомусь "Я[некові]" й додаючи, що за кілька годин знову зустрінемось, вже там на місці. Ми зістали, чекаючи аж згаданий "Янек" покличе нас їхати. Прийшлося нам чекати досить довго, бо аж около 22-ої приїхала до нас фірманка. В міжчасі ми ще раз пригадали собі справи і факти, які будемо старатися представити на зустрічі. Ми здавали собі справу з того, що наш успіх буде залежати передусім від нашого дискусійного сприту, поворотності думок і уміння знайтися в ситуації. До самої зустрічі ми ставилися з певною обережністю і підозрінням, що це може бути: 1) Спеціально зорганізована "союзниками" шопка, де вони сподівалися, що ми перед тим "кореспондентом" висповідаємося з наших таємниць, а передусім з наших жалів і болів. 2) Провокація ширшого розмаху зі співучастю "безпєченьства", а можливо і НКВД. Остаточним проти заходом для цього мала бути зброя, яку ми мали зі собою.
Около год. 24 нас привезено на місце. У воротах [...]8 нас задержала стійка й "Янек" пішов зголосити, що ми прибули. Майже рівночасно з нами заїжджали з інших сторін фіри і було чути вигуки стійкових. За кілька хвилин прийшов один із старших "союзників" і сказав нам, що просять нас до середини. Ми пішли за ним. Він спитався, чи ми самі зайдемо до середини, або чи він має нас зголосити. Ми сказали, щоб він нас зголосив. Ми задержались на ганку, а він пішов до середини, звідки було чути його рапорт, що прибула українська делегація. Ще хвилина і ми були в середині.


2. Розмова з кореспондентом


В малій кімнаті була еліта польського підпілля на цих теренах, чоловік 8 - 10. При кінці на бюрку заваленому газетами й адміністраційними книгами лежала німецька карта Польщі перед 1939 р. із виразно зазначеною червоною демаркаційною лінією німці - совіти. За бюрком стояв "А."9, за ним у дверях пор. "Мл[от]"10, трохи у віддалі сидів кореспондент. Був це мужчина у віці 30-35 літ [...] (слідує точний опис особи), і як я пізніше придивився, в подертих черевиках, виглядав на модерного Кіхота, якого жадоба пригод привела аж в наше товариство. Біля нього стояли, опершись об стіну, його перекладач і ще якийсь, дальше кілька із комендантів сиділо на боці, решта стояла. Було виразно тісно у цій кімнаті, навіть і без нас.
Коли ми ввійшли, нам представили корепондента. Із ним прив?тались ми, подаючи руку. Із всіма іншими загально: "Чесьць". "А." витаючись із [...] мимоходом говорив йому: "Так. Ми вже отримали ваші останні речі. Навіть прочитали Вашу відповідь"12. Дуже і дуже нам сподобалися. В простих і [стислих] 13 словах трапляє до розуму. Переконуюче і мудро написана.
Почав "А." по-польськи: "Панове, представте йому ваші справи, а головно постарайтесь його заінтересувати тим, що діється на сході. Будете говорити самі, чи через перекладача?"
"Я": (до "А."): "Я буду сам говорити по-німецьки, так буде скоріше. (До кореспондента по-німецьки). Я розумію по-німецьки. Ми є від УПА, української підпільної організації, яка веде збройну й моральну боротьбу проти більшовиків на всіх українських землях. Наша зустріч є припадково пропонована нам нашими колегами - поляками. Помимо цього ми постараємося Вам, в міру можливості, розказати дещо про УПА і відповісти на Ваші питання.
"Кореспондент": Про українських партизанів я дещо чув ще минулого року коло Перемишля обов'язково від залізників, але вони не могли мені більше сказати в цій справі. Вчора натомість староста в [...]14сказав, що в південних частинах повіту є неспокій, бо українські банди тероризують українське і польське населення. Раніше там було дуже зле. Але тепер значно краще.
"Я": В тих частинах повіту оперують не банди, а відділи УПА. Але неправдою є, що УПА тероризує польське населення. Присутні тут колеги поляки можуть це ствердити. Щодо українського населення, то чи мало б це сенс, щоб українські відділи тероризували його, тим більше палили українські села? Противно, УПА оборонює українське населення і українські села від терору НКВД, УБП і польського війська. Це вони тероризую?ь населення і палять села. Так, приміром, цілу минулу зиму і весну по селах південної Грубешівщини оперував спеціальний відділ НКВД в числі 93 особи. Облави на села, наскоки на поодинокі хати, арештування всіх молодих людей, а також не рідко і старших, засідки і застави, врешті прямий морд, розбій і палення цілих сіл - це було їх постійне заняття. Вони спалили села: Тудорковичі, Ніновичі, цілком спалили Гільче Вар'яжської волості (кореспондент нотує собі ці назви), крім цього майже кожне село в меншій, або більшій степені спалене. Зустріч з відділом, чи боївкою УПА, часом один постріл був претекстом, щоб спалити більшу частину, а то й ціле село.
"П[евний]": наприклад: с. Пивовщина, було спалене цілком без жодної причини через цей же відділ НКВД (нотує).
"Кореспондент": Чи це був совітський відділ, в совітських уніформах, з совітськими відзнаками?
"Я": Так, це був совітський відділ, в совітських уніформах, з совітськими відзнаками (записав). НКВД скрізь і завжди явно виступає проти нас і нічим не кремпується. Проти наших відділів не рідко вживають регулярних частин Червоної Армії, озброєних в модерну совєтську зброю: кулемети, міномети, танки й літаки (нотує). Так вже склалося, що по цей бік лінії Керзона УПА не звела з большевиками більшого бою, того розміру, як відбувається там, по той бік, у Галичині, на Волині, а також у східній Україні.
"Кореспондент": (не розумів про що ходить): Прошу говорити моєму перекладачеві, бо я слабо розумію по-німецьки. З ним я вже перебуваю около 6 місяців, так що його німецьку мову я розумію (від цього часу ми говоримо по-польськи, а цей з трудом "перекладає" це по-німецьки). Перекладач повторює останні речення.
"Я": Напр., у Чорному Лісі, біля Станиславова, минулого року відбувся бій відділів УПА з відділами НКВД, які взяли собі до помочі около дві дивізії ЧА. Бій цей тривав около 12 днів і був ведений з більшим вкладом людських резервів і техніки, як не один фронтовий бій. Помимо введення до бою танків, артилерії і літаків, большевики понесли величезні кроваві втрати (нотує собі назву Чорного Ліса, 12 днів, НКВД, ЧА, танки, літаки і ще дещо). Дальше: обласний центр Станиславів було вже за совєтської дійсності 7 раз взяте відділами УПА.
"Кореспондент": Станиславів? Де це є? ("А." показує на мапі це місто. При тій нагоді я показую йому на мапі терени Чорного лісу б. Станиславова).
"Кореспондент": (пригадуючи собі щось): Староста в [...] говорив, що тут, на південь у його повіті ходять відділи, що числять до 2000 чоловік. Чи це правда?
"Я": Як сильні відділи УПА, хоч би тут, на південь, є таємницею і ніхто того не знає, але про їх силу, зорганізованість і боєву вартість свідчить хоч би те, що вже від двох років з великим успіхом б'ються вони проти регулярних частин НКВД, ЧА, але і тут у Польщі - "безпєченьства" і польського війська.
Більш - менш в тім моменті нашої розмови якийсь польський старшина замельдував зі сіней, що відділ готовий до перегляду. "А." перепросив нас і сказав, що тепер вийдемо на двір, де пан кореспондент зобачить відділ. Опісля ми вернемося і будемо продовжувати нашу розмову, а їх відділ буде могти тим часом розїхатися.


3. Перегляд "лєсьного" відділу.


Всі почали виходити на двір. Ми також. Я сказав мимоходом до "Вирви", що вони не будуть, мабуть, мати нічого проти, коли й ми подивимось на їх відділ.
"Очевидно, що ні - відповів "Вирва", - навіть просимо дуже."
На дворі було дуже темно, так, що треба було світити лямпами. Коли вже всі були вийшли, пор. "В." скомандував: "Бачносьць, на право патш!"16 почав рапортувати своєму зверхникові, мабуть пор. "Мл[отові]", що відділ в силі одного плютону (около 90 людей) готовий до перегляду. Відділ має 7 кулеметів, 12 автоматів, решта - кріси. Відділ на скору руку був стягнений з партизанів, що крім цієї операції, сиділи вже вдома. Він стоїть надувшись перед нами. Коли ж ми підійшли ближче і почали присвічувати на них, їх командир мусів дещо ще поправляти. Один стояв забагато допереду, там кулеметник був зовсім схований, автоматники зі своєю зброєю мали явний клопіт, не знали де подіти її. Один тримав при стопі, друґий повісив гордо на грудях, ще інший закинув на рамено. Повдягані, як кого витягнули із дому, - цей в рогативці, зате в цивільному мундурі, інші у військовому мундурі, зате у цивільній шапці. Високий кулеметник стояв побіч низького автоматника і держав на додаток кулеметну диску. Цілий відділ характерний був яскравими контрастами. Хоча, правда, всі мали те спільне, що мали нечисту, поржавілу зброю.
Кореспондент перейшов першою лавою, ближче зацікавився кулеметом "МҐ".17 Пояснено йому, що це німецька зброя. Опісля перша лава зробила чотири кроки вперед і подібно інспектовано другу лаву. Коли першу лаву повернено на місце й було дано наказ "Спочить", коресподента обступили менші командири й почали йому один наперед другого вияснювати свої думки. Говорили отже про те, що сьогодні цілий польський народ належить до партизанки, й коли цього буде потрібно, то вони виставлять таких, як оцей відділ багато, що в них це є так організоване, що кожне село дає плютон, а що більше село, то дає два. Вони сьогодні ще не хочуть розгортати боротьбу з теперішнім урядом на всю силу, бо це стягнуло б до краю більші відділи НКВД, але як вони знайдуть це потрібним, вони цю горстку сталінських завушників зметуть в одну годину. В справі "референдум" 18 говорили, що його вислід є пошахрований, що вони знають, хто, коли і де доконав цих шахрайств, але про це сьогодні шкода говорити. Їх організація закликала відповісти тричі "ні", не тому, що вони не хотять західних границь на Одрі й Нісі, але тому, щоб запротестувати проти всіх починань уряду Бєрута. Вони хотять слушних границь, зарівно на заході, як і на сході (під час малювання цих думок про границі мені здавалось, що вони ось-ось щось вліплять про Волинь, Галичину і Збруч, але треба це їм признати, тим разом видержали і були до кінця свідомі нашої присутності). Дальше говорили, що для них війна ще не скінчена, бо польський народ дальше находиться у неволі, що вони чекають коли Англія і Америка розпічнуть війну зі совітами.
Польські вояки добре воювали в Африці й Італії за свободу Англії й Америки, - хотів закінчити ці промови пор. "В." - А тепер добре було б, щоб ці держави подумали про свободу Польщі.
Ще хтось хотів говорити, але "А." сказав, що кореспондентові вже про ці справи говорено.
Помалу почали всі вертати до хати. Аж тепер ми завважили перед хатою лімузину, означену [...],19 якою мабуть приїхав цей кореспондент.
В кімнаті всі вертали на свої місця. Кореспондент відразу сів на крісло, я примістився на запрошення "Вирви" на софці біля нього, друг "Левко" знайшов собі крісло, всі інші, як раніше, стояли.
4. Дальша розмова з кореспондентом
Ще доки ми всі добре розмістилися, "А." почав до нас: Панове, ви представте дальше, яка є ситуація на сході. На це зверніть спеціальну увагу.
"Я": Так, будемо зараз дальше говорити.
"Кореспондент": Отже ж, рускі уживають до боротьби проти українських партизан модерної зброї, літаків, танків?
"Я": Так, більшовики вживають до боротьби з нашими відділами також літаки і танки.
"Кореспондент": Чи дальше ще й тепер йде боротьба з більшовиками?
"Я": Яка там є ситуація останнім часом мені невідомо, але кілька місяців тому був там, і там ішла зовсім не послаблена наша боротьба проти більшовиків.
"Кореспондент": Хто є головнокомандуючий УПА.
"Я": УПА підлягає УГВР.
"Кореспондент": Що це є? (Ми спільно почали перекладати цю назву на німецьке).
Коресп[ондент]: Де перебуває УГВР?
"Я": Де перебуває УГВР - це конспірація і цього ніхто не знає. Вона може всюди перебувати, але найбільш правдоподібно, що десь на центральних землях України.
"П[евний]": УГВР має своє закордонне представництво, тобто своїх людей в Англії, Америці. Чи ви чули щось про діяльність УГВР за кордоном?
"Кореспондент": Ні!
"Я": Ми ведемо нашу боротьбу не тільки на Західній Україні, тобто в Галичині і Волині, але також в Центральній і Східній Україні, яка й перед 1939 р. належала до Совєтського Союзу. Наша боротьба проти большевицького імперіялізму почалася в 1917 р., зараз по першій світовій війні, коли лише зродився большевизм. Ми його розглядаємо як нову форму великоросійського імперіялізму, яким він фактично є. Боротьба була і є важка - й ми у ній втратили не менше 10 мільйонів людей. В 1933 р. був зорганізований голод на так багатій Україні, від якого загинуло коло 7 мільйонів людей.
"Кореспондент": О так, всі знають, що Україна багата. (записав 10 мільйонів і 7 мільйонів - 1933 р.)
"Я": Від голоду потерпіли головно села. В той час по містах по Росії не було голоду. Більшовики хочуть фізи?но знищити український народ.
"Певний": Щоб досягнути ціль, вони вживають різних методів: депортації в глуб Росії, палення сіл, масові арештування. Штучно витворена матеріяльна нужда, а то й голод - ось їх засоби.
"Я": Боротьба є тяжка і більшовики роблять усе, щоб знищити нас, але це їм ні трохи не вдається. Наш рух особливо поширюється щораз більше, від коли кинули ми на сході кличі: "За відвоювання завоювань жовтневої революції!", "За спільний фронт усіх поневолених народів проти російського імперіялізму у новій формі, проти нової тюрми народів!". Спеціально добре ми опанували Донбас, де більшовики, до його відбудови, депортували багато українців з Галичини.
"Кореспондент": Чи там на сході ведуть боротьбу українські партизани з більшовиками?
"П[евний]": По цілій Україні діють українські партизани. Краще є опановані нашим рухом по правий бік Дніпра, але й по лівій є наші відділи.
"Л[евко]": В Україні є терени цілком опановані через УПА, де більшовики зовсім не доходять.
"Я": УПА веде не тільки збройну боротьбу проти більшовиків, але також морально - пропаґандивну. УПА постійно видає свої газети, летючки, відозви.
"Кореспондент": Значить маєте свої друкарні й видаєте свої часописи?
"Певний": Так. Видаємо друковані газети, наприклад, "Ідея і Чин", що є нашим великим журналом. Зараз однак при собі, щоб Вам показати, не маємо, бо ми не сподівалися зустрічі з вами.
"Кореспондент": Польські колеги вже дві речі Ваші дали. Я їх ще не читав. (Це були: "Наша відповідь" і "Чи атомова бомба врятує Англію")
"Я": Якби ми могли через польських колегів ще раз сконтактуватися, ми могли б Вам приготувати інші.
"Кореспондент": З охотою огляну їх, але щодо контакту, то тут є труднощі.
"Я": Головно із наших видань населення під большевиками довідується про правдивий хід міжнародної політики і про відносини за кордоном.
"Кореспондент": Це все є там, по там той бік Керзона?
"Я": Так.
"Кореспондент": А чи Ви можете свобідно переходити границю, де і коли схочете?
"Я": Більшовики роблять усе, щоб перешкоджати нам в переходжуванні границі. Дроти, мінні поля, алярмові ракети позакладані вздовж кордону. Крім цього в кожнім прикордоннім селі у віддалі 4-5 км. стоять відділи НКВД в силі 80-120-200 людей. Тому перехід є трудний і небезпечний. Але ж все таки ми переходимо, коли і де нам потрібно (нотує!)
"Кореспондент": Чи відділи НКВД стоять по цей, чи по той бік границі?
"Я": По тамтой бік. І з цієї натомість сторони, для охорони кордону є частина польського війська (нотує!).
"Кореспондент": Чи то правда, що ваші відділи по цей бік лінії Керзона роблять свинства полякам?
"Я": Це неправда. Більшовицько - польська пропаґанда поширює такі вістки. Присутні тут польські колеги можуть це підтвердити. Але польське "безпеченьство" й польське військо тероризують українське населення, а також польське.
"Кореспондент": Скільки українців було лишилося поза лінією Керзона, а скільки евакуйовано?
"Я": Поза евакуацією в Польщі залишилося мільйон українців, а скільки є сьогодні, годі навіть приблизно сказати, бо евакуація ще триває. Але коло 40% напевно ще залишилося.
"Кореспондент": Українці не хочуть виїжджати за Буг?
"Я": Українці добре знають, яка доля їх чекає у більшовицькому раї й тому не хотять їхати, але до цього їх змушують.
"Кореспондент": Як це роблять?
"Я": Село, яке мають "репатріювати", оточує військо. Із села ніхто не може вийти. Опісля військо наказує заладувати всім на свої фірманки й під конвоєм відставляє на станцію. Хто немає фірманки, того заладовують на авта. Хто вперше відмовляється виконати накази, цього побивають і грозячи зброєю, змушують до послуху. Напр., в с. Мицові вояки замордували жінку і дитину, яка лежала на ліжку й не хотіла з нього зійти (нотує!)
"А.": (втручається) Прошу сказати, що військо робить це на наказ більшовиків.
"Я": Так, відконвойованим на станцію, совітські комісари дають анкети добровільного виїзду до Росії на підписку. Хто відмовляється підписати анкету, цього НКВД забирає з родиною на там той бік (нотує).
"Кореспондент": Чи ця репатріяція відбувається на підставі рішень в Ялті?
"Я": Так, на підставі рішень в Ялті й на підставі окремої умови між польським і совєтським урядами.
"Кореспондент": Там говорилося, що це має бути добровільна репартріація?
"Я": Так. І в ялтинських рішеннях і в польсько-совєт-ській умові виразно говориться, і у всіх оголошеннях і відозвах про репартацію, навіть підкреслюється, що це опирається на принципі добровільності (нотує). Скрізь, назовні, добровільність, свобода, а в істоті страшний терор. З українців залишається лише той, хто в буквальному розумінні цього слова сховається перед військом і "безпеченьством".
"Кореспондент": (дивиться на карту, де підкреслив м. Кирилів). Я там був на полудні й бачився з селянами, які працювали на полях. Я питав їх про це, але вони нічого не хотіли говорити.
"Я": Це є власне доказ того, наскільки вони є стерори-зовані. Вони ні з ким не будуть говорити, кого не знають особисто. Бояться провокації зі сторони НКВД, щоб за одне необачне слово не бути арештованим і вивезеним.
"П[евний]": Без сумніву, ця репатріація ведеться під большевицьким диригуванням. Більшовики мають в тому свою ціль, щоб через усунення звідсіль українців, унеможливити співпрацю підпільних організацій обох народів.
"Л[евко]": Більшовики в цьому цілком наслідують німців, коли хотять порізнити оба народи й впхнути їх у взаємну боротьбу.
"М." (поляк) (втручається з боку): Вони хотять довести до боротьби, подібної, яка мала місце на Волині.
"П[евний]": А тому українцям, що виїхали на там той бік, большевики говорять проти поляків.
"Я": Говорять, напр., що це через поляків вони втратили все своє майно, то поляки змусили їх покидати свої села. В одному терені мав місце факт, де большевики прямо пропонували нам співпрацю в цілі боротьби з польськими "лєсьними відділами", але цю пропозицію ми змісця відкинули. Большевики знають, що всюди, де живуть українці, діє наша підпільна організація. Вони бояться цієї організації і тому "репатріюють" українців, щоб мати їх усіх там, у себе, під безпереривною контролею.
Тут наша жива до тепер розмова втратила на тупеті - нашому кореспондентові ліпилися очі до сну. Ві? рідше записував, лише слухав. Кивав, потакуючи головою своєму перекладачеві, який був вже цілком змучився і дуже довго мняв кожне речення. Ми всі підказували йому бракуючих німецьких слів . Опісля він перепросив нас і вийшов надвір. "А." просив (стояв поруч), заступити попередника - всі порушилися, і відітхнули глибше. "Вирва", що сидів коло мене, дораджував підголосом: Тепер розкажіть йому про приготування совєтів до війни. Настраште його трохи.
Ми послухали його пораду.
"Я": Сьогодні цілий Совєтський Союз представляє собою величезний воєнний табір, в якім ударними темпами ведуться гарячкові приготування до війни. Тим разом проти Англії й Америки. У себе з тим вони зовсім не криються і справу цю ставлять зовсім виразно й ясно. Сьогодні в совєтів є популярний клич: "Совєт на ввесь свєт - або совєта нєт!" Ц[ентраль]ні (20) всесоюзні газети з деякою резервою про це пишуть, але менші - районові, що не доходять за кордон, насвітлюють цю справу зовсім виразно.
"П[евний]": Сьогодні в Совєтському Союзі ведеться крім матеріальної, також і моральна підготовка до війни. Большевицька пропаганда окреслює будучу війну, як війну проти капіталізму.
"Я": У тій моральній мобілізації усього совєтського населення проти англо - американського світу, большевики зустрічають сильний опір серед поневолених народіів, які мають підпільні організації. Найздібніших, найбільш бойових людей зі всіх родів військ ставлять большевики до диспозиції НКВД. Український народ, який числить сьогодні 40 мільйонів, є найбільшим з поневолених народів. Він веде перед в проти большевицькій боротьбі.
"Кореспондент": Скільки числить український народ? (переглядає свої нотатки). Ви говорили - 10 мільйонів? (його поправили, а він сам похопився, що це ми подали 10 мільйонів впавших українців у боротьбі проти большевиків). А який відсоток українців симпатизує з Вами?
"Л[евко]": Цілий український народ симпатизує з нами.
"В[ирва]": (втручається) Скажіть йому, що комуністи є у Франції, Англії, Америці, але в Совєтському Союзі комуністів немає!
"Я": Так, хто бачив більшовиків зблизька і хто бачив їх "рай", цей радикально і раз назавжди вилікувався із комуністичної хвороби. В 1943 році відбулась конференція 14 поневолених народів. На конференції цій було обговорено і узгіднено головні напрями спільної боротьби проти большевиків. Наша організація має контакти із організаціями словацького, литовського, латвійського, естонського й кавказьких народів. Боротьба цих останніх проти російського імперізлізму є хіба знана цілому світові. Від недавна ми маємо контакт і з польською організацією. Правда, що між нашими організаціями не дійшло до цілковитого порозуміння, але ця справа є на добрій дорозі.
"П[евний]": Нам знаною є із нашої розвідки опінія високих урядових совєтських кругів про будучу війну. Ото ж совєтські достойники є переконані, що найбільшою небезпекою для совєтської потуги є боротьба поневолених народів за своє визволення. Коли вони впораюься із своїми внутрішніми ворогами - є певні своєї побіди і в третій світовій війні.
"Я": Большевицька імперія ще може ніколи не була такою небезпечною для решти світу, як саме сьогодні. Большевицький уряд, перейшовши явно в останній війні на сторону великоросійського і московського шовінізму, має за собою більш як 90% російського народу. В цім криється їх велика сила. Назовні, натомість, вони дальше кермують кличами світової революції.
"П[евний]": Російський народ має чого симпатизувати з большевицьким урядом. Він творить большевицьку еліту, він є пануючим народом. Всі інші народи є лише невільники.
"Л[евко]": Тому коли Англія хоче і надалі вдержати свій міжнародний престиж і свою могутність, мусить воювати і побідити Совєтську Росію.
"Кореспондент": (Потакував оспало головою) Но так, но так!
"П[евний]": Нам вже тепер відомо, що наприклад в Луцьку, більшовики мають школу НКВД, в якій вже тепер вишколюють диверсантів для англо-американського запілля. Вчать їх англійської мови, докладної організації англо - американських армій і т.п.
"Кореспондент": Луцьк? Зуцьк? ("А." показує йому це місце на карті і він нотує його).
Всі виразно оспалі. Спеціально кореспондент. Розмовляємо що раз повільніше.
"Левко": Демобілізованих вояків ЧА совєти не пускають додому, а забирають відразу до роботи до зброєневих фабрик.
"Я": Демобілізації ЧА, про яку більшовики так багато говорять, фактично немає. Противно, вони мобілізують нові річники. Останньо покликали до ЧА 1927 і 1928 рр.
"А.": (зі сторони) А може в них це нормально?
"П[евний]": Ні, це не є нормальне покликання до ЧА.
Розмова знову вривається. Ми запитуємо себе, щоби йому сказати ще.
Поляк збоку радить, щоби щось сказати, а як ні, то треба кінчати. Всі були виразно змучені. Я вдруге запитав корес-пондента, чи не хотів би він побачити подібно, як польський відділ, відділ УПА.
"Кореспондент": Чи далеко було б звідсіль?
"Я": Найближче тут, недалеко[...] 21 Але можна і в іншому місці. Через польських колегів, ми могли б сконтактуватись.
"Кореспондент": З охотою хотів би бачити ваш відділ і для мене це не є трудно поїхати де будь. Але з цього приводу мали б неприємності мої колеги. Мені вже [...] 22
"В[ирва]": То він уже пропав. Більше білого світу він не побачить.
"Кореспондент": [...] 23Тому мушу трохи уважати. Але я пораджу моїм товаришам кореспондентам. Може й вони схотять поцікавитись цією справою.
Хтось із поляків пропонував спитати його чи англійські кореспонденти, подібно, як і в Польщі, можуть їздити свобідно і по Росії.
"Кореспондент": О, ні. До Росії дістатися трудно і в Росії кожного конвоюють. (Знова шептано між собою.)
Поляк зі сторони вискакує, щоб спитати, чи можна буде про все це почути в лондонському радіо й коли. Кап. "Вирва" збиває його словами, що він би хотів відразу почути в лондонському радіо, змовкає.
"Я": (на закінчення). Так отож ми знаємо, що больше-вики, не гаючи часу на всі шанси, щоб виграти війну.
"Кореспондент": Но так! Но так!
Ми встали і подаючи руки, почали пр?щатись, спочатку з кореспондентом, а опісля зі всіма присутніми. Була година 3:30. "Вирва" говорив нам на дорогу: Спішіться, бо недалеко ранок, а мусите заїхати там, звідки ви приїхали. Я там також прибуду, а тоді ще поговоримо.
Ми дійсно хотіли з ним ще побалакати. Але нам не довелося його дочекатися і ми з цим виїхали в свої сторони.
5. Замітки і завваги
Вертаючи із цієї зустрічі, ми здавали собі з неї справу. Без сумніву не все пішло так, як ми думали, як повинно було йти. Передусім не треба було нам висувати стільки справ, як ми зробили. Можна було спростити (з огляду на перекладача), але в більш яскравих словах представити деякі вибрані справи. І так з цієї всієї хаотичної балаканини, справи були порушувані ще більш хаотично і відірвано одна від другої, як це тут представив. Зісталися лише ці речі, до яких він побирав нотатки. Це передусім намацальні прикладові справи палення сіл, переселення, бої УПА і т.п. Більш абстрактні речі, яких він не нотував, якщо він їх взагалі розумів, вже напевно вилетіли йому з голови. Тим більше, що до голови цієї раніше поляки впаковували із своєї бочки, що лише вдалося.
Впродовж цілої розмови ситуація зовсім не була свобідною. Від самого початку до кінця "союзники" прислухувалися до наших розмов, що більше, старалися керувати нами. Цей факт, а також і те, що ще раніше нас польська еліта залишила якомусь "Янкові", а сама від'їхала, промовлялося за тим, що нас не трактовано, як рівних собі.
Вони виразно не хотіли, щоб говорити про Волинь, Галичину, про нашу там боротьбу, а хотіли, щоб ми говорили про Східну Україну. Я не сумніваюся в тім, що вони після нас те все скорегували і переконали кореспондента, що ми боремося проти більшовиків, а не за УССД. Нам українцям було б добре і в Польщі.
Ми зробили ще один промах. Ми забули спитати кореспондента, про його прізвище, псевдо, або знак, під яким він виступає в газеті.
Від'їжджаючи, ми написали "Вирві", щоб [?]s спитав про це свого зверхника і прислав нам дані.
Дня 7.8.1946 р.
Г[раб]
ЗДМ течка С В/26 24



©Підготовка текстів, примітки, ілюстрації і резюме - Євген Штендера, © 1985-2001.



Примітки


1. Звіт цей зберігається у відписі, що зазначено на початку звіту. У цьому відписі пропущені деякі назви, а псевдоніми осіб ідентифіковані лише першою літерою. При помочі автора мені пощастило ідентифікувати більшість цих пропусків, що їх подаємо в квадратних дужках. Зустріч була з Дереком Селбі, кореспондентом англійської газети Saturday Times. Після цього він опублікував велику інформативну статтю про дії УПА під заголовком "Government Trups Burn Villiges in South East Poland" ("Урядові війська палять села в південно-східній Польщі").
2. "Левко" - Володимир Баталія ("Хмурий", "Захарчук") зі Снятинської Волі Томашівського повіту й "Остап" - Євген Оленюк із Гдешина Грубешівького повіту - це працівники СБ, які прибули до ВіН-у в справі виміни розвідчих матеріялів. (Можливо, що це не був "Остап", а "Олег" - Ковальчук із Гдешина, теж працівник СБ; псевдоніми обох починаються літерою "О", а автор не пригадує, хто з них тоді був). "Певний" ("Явір") - керівник підпільного видавництва Інформативні вісті - прибув до ВіН-у, щоб замовити папір та інші потрібні для видавництва речі.
3. "Союзники" - мова про польську підпільну військову організацію ВіН. Автор цього звіту - Сергій Мартинюк із Кременця, працівник відділу пропаганди холмської округи - їздив в цей час при допомозі ВіН-у до Люблина на складну операцію ока (осколок в оці). ВіН забезпечив його документами й контактами в Люблині.
4. Кап. "Вирва" - Станіслав Ксьонжек - був тоді вже комендант Замійського інспекторату ВіН-у. Проте загал, мабуть, уважав, що він ще далі очолює Томашівський "обвуд" (повіт) ВіН-у.
5. "Лесних" (польське) - лісових.
6. Це скорочення псевдоніму ми не зіндифікували.
7. Пропуск у відписі, відзначений трьома точками.
8. Пропуск у відписі, відзначений трьома точками.
9. "А." - невідомий авторові старшина, мабуть, з вищої команди ВіН-у, який опікувався кореспондентом.
10. Пор. "Млот", сотенний ВіН-у, який під час наскоку УПА й ВіН-у на Грубешів командував штурмом на будинок УБП.
11. Мабуть примітка друкарки, що переписувала оригінальний звіт, яка пояснює, що пропускає опис вигляду кореспондента.
12. Мова про українську підпільну брошуру "Наша відповідь", що тоді появилася друком.
13. В оригіналі: "зв'язлих".
14. Мабуть мова про комуністичного старосту Грубешівського повіту.
15. Мабуть: Грубешові.
16. Переклад із польського: "Струнко! Вправо глянь!"
17. "Льмг" (німецьке скорочення - Lichte Maschinengewehr) - легкий кулемет.
18. В цей час був у Польщі референдум (плебісцит) нібито підтвердив, що більшість населення підтримує тодішний комуністичний уряд. (Комуністична адміністрація цю "перемогу" осягнула різними махінаціями та грубими фальшуваннями вислідів голосування).
19. Назва лімузини пропущена у відписі звіту.
20. В оригіналі: "Цільні".
21. Пропущена назва місцевости - у машинописі.
22. Пропуск у машинописі.
23. Пропуск у машинописі.
24. Машинописний відпис оригінального звіту..

©Підготовка текстів, примітки, ілюстрації і резюме - Євген Штендера, © 1985-2001.

----------------------------------------------------------------------------------------------


Создан 24 авг 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником